Категорія справи № 754/13763/15-ц: не визначено.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.09.2018. Оприлюднено: 19.09.2018.

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

Ухвала                                    

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 754/13763/15-ц

провадження № 61-5918сво18

Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Стрільчука В. А., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач — публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача — Сокуренко Наталія Вікторівна,

відповідач — ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року               у складі судді Галась І. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва                      від 20 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Поливач Л. Д., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі — ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованостіза кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 18 квітня 2008 року між банком та                ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 5 209,89 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 %, строком до 18 квітня 2010 року.

ОСОБА_3 умовикредитного договору належним чином не виконував, у звязку з чим допустив утворення заборгованості, яка станом на 13 серпня 2015 року становить 22 283, 23 грн.

Ураховуючи наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 18 квітня 2008 року станом на 13 серпня 2015 року у розмірі                 22 283,23 грн, з яких:  844,19 грн — заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, 19 900,79 грн — пеня, штрафи: 500,00 грн — штраф (фіксована частина); 1 037,25 грн — штраф (процентна складова).

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року     у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» пропустило передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, про застосування якого просив відповідач у справі, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням районного суду, апеляційний суд вказав, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, підстави для його скасування відсутні

При цьому, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги банку про збільшений строк позовної давності, пославшись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 березня 2015 року  у справі № 6-16цс15, зазначивши, що Умови надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), в яких міститься положення про п’ятирічний строк позовної давності, не є складовою кредитного договору, не містять підпису позичальника про домовленість про збільшення строку позовної давності.

У травні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судові першої та апеляційної інстанцій та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що згідно з пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам строк позовної давності встановлюється у 5 років, останній платіж відповідачем було здійснено 07 грудня 2011 року, а з позовом банк звернувся 15 вересня 2015 року, тобто в межах строку збільшеної за домовленістю сторін позовної давності. Такі Умови надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт) існували при укладенні договору, вони є складовою кредитного договору і у заяві позичальника зазначено, що він ознайомлений з такими Умовами та згодний з ними. Крім того, банк, що суди не врахували обов’язкову до застосування аналогічну правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року      у справі № 6-144цс14.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року справа передана на розгляд ОбєднаноїПалати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала мотивована тим, що суди попередніх інстанцій виходили з того, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не містять підпису відповідача. При цьому суди не встановили наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Тому                          ПАТ КБ «ПриватБанк» передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності звернення до суду з позовом, про застосування якого просив відповідач у справі.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі                       № 6-16цс15.

Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановівід 07 березня 2018 року у справі  № 331/3228/16-ц за подібних обставин дійшов висновку про те, що: «Судами правильно встановлено, що відповідно до пункту 5.5 «Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років».

Наведені приклади свідчать про застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово різного підходу до вирішення схожих справ, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об’єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об’єднаної палати.

Враховуючи викладене, справа підлягає розгляду Верховним Судом у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити       від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалюючи судові рішення та встановивши, що останній платіж відповідач здійснив 07 грудня 2011 року, а з позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду тільки у вересні 2015 року, суди виходили з того, що банк пропустив загальну позовну давність у три роки, передбачену статтею 257 ЦК України, про застосування якої просив відповідач. При цьому, суди послались на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, в якому зазначено, що Умови надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), в яких міститься положення про п’ятирічний строк позовної давності, не є складовою кредитного договору, не містять підпису позичальника про домовленість щодо збільшення строку позовної давності.

Разом з тим, у касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на іншу правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові                        від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14, згідно з якоюУмови надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт) існували при укладенні договору й у заяві позичальника, яку він власноручно підписав, зазначено, що він ознайомлений з такими Умовами та згодний з ними. Також Верховний Суд України вказав, що Умови є складовою кредитного договору, так як разом із заявою позичальника та Тарифами банку визначають умови кредитного договору.

Фактичні обставини справ, предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, застосовані норми права у наведених постановах Верховного Суду України є аналогічними.  

При цьому у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року            № 6-16цс15 немає посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше (у справі № 6-144цс14), що було обов’язковим згідно з нормою частини першої статті 360-7 ЦПК 2004 року.

Крім того, і після прийняття постанови від 11 березня 2015 року № 6-16цс15 Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі                 № 6-2320цс16 зазначив, що Умови та Правила надання банком кредиту є складовою укладеного між сторонами кредитного договору, якщо доведено, що вони укладені в один день, тобто у день підписання позичальником заяви позичальника і позичальник розумів, що саме ці Умови він мав на увазі, підписуючи заяву. Тобто у такому разі Умови та Правила надання банком кредиту є складовою кредитного договору.

Саме до таких правових висновків доходив Верховний Суд України і в постановах: від 10 червня 2015 року № 6-698цс15, від 22 жовтня 2014 року № 6-127цс14, від 04 листопада 2015 року № 6-1926цс15, в яких також зазначено, що кредитний договір складається з: заяви позичальника, Тарифів та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (складова частина договору) і судам слід лише встановити, чи такі Умови та Правила надання банком кредиту були під час підписання заяви позичальника, а не те, що вони були не підписані позичальником, незалежно від того, чи саме вони були на день підписання заяви позичальника, то вони не є складовою кредитного договору.

Протилежний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, в якій, не відступаючи від раніше висловленої правової позиції, Верховний Суд Україничітко зазначив, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (при будь-яких умовах) не є складовою кредитного договору.  

Колегія суддів вважає, що є підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14, а також необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду судами аналогічних спорів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями статей 526, 530, 610 ЦК України встановлено, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не містять підпису відповідача. При цьому банк не надав судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

У заяві позичальника від 18 квітня 2008 року, яка була підписана відповідачем, також не міститься домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності.

За таких обставин суди дійшли висновку, що банком не доведено того, що сторони уклали договір про збільшення позовної давності на підставі частини першої статті 259 ЦК України, тому застосували правила загальної позовної давності у три роки, передбаченої статтею 257 ЦК України та дійшли висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв’язку зі спливом позовної давності.

Крім того, такої ж практики притримується й Верховний Суд, як колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зокрема, у постановах: від 25 січня 2018 року у справі № 212/10084/13-ц (провадження № 61-1565св18), від 30 січня 2018 року у справі № 734/1905/16-ц (провадження № 61-245св18), від 20 червня 2018 року у справі                       № 554/2254/16-ц (провадження № 61-19530св18), від 04 липня 2018 року               у справі № 438/489/16-ц (провадження № 61-3365св18), так і колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, зокрема, у постановах: від 29 січня 2018 року у справі № 229/2048/16-ц (провадження                              № 61-1475св18), від 07 лютого 2018 року у справі № 751/5977/17 (провадження № 61-560св17).

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, щоу разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, зокрема й умова про збільшення строку позовної давності, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, зокрема і щодо збільшеного строку позовної давності, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальникам.

Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинамибанки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо.

Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами.

Таким чином, оскільки наведений вище правовий висновок суперечить правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові                 від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14, тому колегія суддів Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України, а також вважає, що є необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики розгляду судами аналогічних спорів.

З урахуванням наведеного та положень статей 402, 404, пункту 7 Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу                                     № 754/13763/15-ц за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованостіза кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року               та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                Д. Д. Луспеник

Судді:                                                                                               Б. І. Гулько

В. І. Крат

В. А.Стрільчук

М. Є.Червинська