You are currently viewing Умышленное и неосторожное причинение тяжкого вреда здоровью

Умышленное и неосторожное причинение тяжкого вреда здоровью

Относительно разграничения умышленного и неосторожного причинения тяжких телесных повреждений.

Правовая позиция

Кассационного уголовного суда в составе Верховного Суда

в соответствии с Постановлением

от 01 марта 2018 года

по делу № 720/1633/16-к

Уголовная юрисдикция

Относительно разграничения умышленного и неосторожного причинения тяжких телесных повреждений

Фабула дела: приговором районного суда ОСОБА_2 осужден по ч. 1 ст. 122 УК Украины к наказанию в виде лишения свободы сроком на 1 год 6 месяцев.

На основании ст. 75 УК Украины ОСОБА_2 освобожден от отбывания назначенного наказания с испытанием с испытательным сроком 1 год. Постановлено взыскать с ОСОБА_2 в пользу потерпевшего ОСОБА_1 причиненный ущерб и наложен арест на его имущество в пределах суммы возмещения. Определением апелляционного суда приговор местного суда в отношении ОСОБА_2 изменен, переквалифицированы его действия с ч. 1 ст. 122 на ст. 128 УК Украины и осужден по указанной статье к наказанию в виде ограничения свободы сроком на 1 год. На основании ст. 75 УК Украины ОСОБА_2 освобожден от отбывания назначенного наказания с испытанием с испытательным сроком 1 год. Уменьшен размер взысканной местным судом с ОСОБА_2 в пользу потерпевшего ОСОБА_1 суммы в счет возмещения морального вреда. В остальном приговор оставлен без изменения.

Мотивация кассационной жалобы: ОСОБА_1 ссылается на то, что апелляционный суд неправильно переквалифицировал действия осужденного с ч. 1 ст. 122 на ст. 128 УК Украины и необоснованно уменьшил размер взысканной с осужденного морального вреда.

Правовая позиция Верховного Суда: Из материалов дела усматривается, что местный суд, рассматривая уголовное производство в отношении ОСОБА_2, пришел к выводу о доказанности его вины в совершении инкриминируемого ему преступления и квалифицировал действия последнего по ч 1 ст.122 УК Украины как причинение ОСОБА_2 умышленного средней тяжести телесного повреждения, которое не является опасным для жизни и не повлекло за собой последствий, предусмотренных ст. 121 УК Украины, но такое, что повлекло длительное расстройство здоровья.

Апелляционный суд, пересматривая это дело, пришел к выводу, что именно ОСОБА_2 ударил ногой в грудь потерпевшего и именно он нанес последнему телесные повреждения, однако с квалификацией действий осужденного не согласился, считая, что умысла у осужденного на причинение средней тяжести телесных повреждений ОСОБА_1 не было, поскольку, нанося потерпевшему удар в грудь, ОСОБА_2 не предвидел причинение ему указанных телесных повреждений, хотя должен был и мог их предвидеть.

Поэтому действия ОСОБА_2 было переквалифицировано на ст. 128 УК Украины как неосторожное средней тяжести телесное повреждение.

Однако с таким выводом апелляционного суда согласиться нельзя, поскольку он является необоснованным и преждевременным.

Изменяя квалификацию действий осужденного, суд апелляционной инстанции не указал в постановлении, какие статьи закона нарушены при рассмотрении уголовного дела и постановлении приговора местным судом и в чем именно заключаются эти нарушения и необоснованность приговора относительно квалификации действий осужденного по ч.1 ст.122 УК Украины.

Выводы: Верховный Суд Украины в постановлении от 15 апреля 2014 года № 5-13кс14 выразил правовое заключение о признаках разграничения умышленного причинения тяжких телесных повреждений (ч. 1 ст. 121 УК Украины) и неосторожного причинения тяжких телесных повреждений (ст. 128 УК Украины). В этом заключении указано, что разграничение указанных составов преступления осуществляется как по объективной, так и субъективной стороной данных преступлений. Указанные критерии разграничения являются актуальными и в случае разграничения умышленного причинения телесных повреждений средней тяжести (статья 122 УК Украины) и неосторожного причинения средней тяжести телесного повреждения.

Категорія справи № 720/1633/16-к: не визначено.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2018. Оприлюднено: 05.03.2018.

Номер судового провадження: не визначено

Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

Державний герб України

Постанова

Іменем України

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 720-1633/16-к

провадження № 51-1085км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    Марчука О.П.,

суддів                                                             Могильного О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання    Іванової Г.В.,

прокурора                                         Хейлик Н.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016260120000295, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого  ст. 128  КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 8 листопада 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди у загальному розмірі 39853, 25 грн та накладено арешт на його майно в межах цієї суми.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він  28 липня 2016 року приблизно об 11:30, перебуваючи на вул. Центральній у с. Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області біля магазину «Яна»,  на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків між ним та потерпілим ОСОБА_1 завдав останньому одного удару ногою в ділянку черевної порожнини, від якого ОСОБА_1 впав на землю та отримав тілесні ушкодження у виді надвертлюгового поперечного перелому правої стегнової кістки, без зміщення, які відносяться до середньої тяжкості, як такі, що спричинили тривалий розлад здоров’я.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 змінено, перекваліфіковано його дії з ч. 1 ст. 122 на ст. 128 КК України та засуджено  за вказаною статтею  до покарання у виді  обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком  1 рік. Зменшено розмір стягнутої місцевим судом з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 суми в рахунок відшкодування моральної шкоди. Постановлено стягнути  з ОСОБА_2 на користь потерпілого 15000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього загальний розмір стягнутої шкоди становить 24853, 25 грн. У решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону,неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого внаслідок м’якості. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно перекваліфікував дії засудженого з ч. 1 ст. 122 на ст. 128 КК України та безпідставно зменшив розмір стягнутої із засудженого моральної шкоди.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу потерпілого засуджений ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримала.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга потерпілого підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно з цією нормою закону у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції зобов’язаний навести докладні мотиви прийнятого рішення. При скасуванні або зміні вироку в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку.

Із матеріалів справи вбачається, що місцевий суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2, дійшов висновку про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікував дії останнього за ч 1 ст.122 КК України як спричинення ОСОБА_2  умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я.

Апеляційний суд, переглядаючи цю справу, дійшов висновку, що саме ОСОБА_2 ударив ногою в груди потерпілого і саме він завдав останньому тілесні ушкодження, однак з кваліфікацією дій засудженого не погодився, вважаючи, що умислу в засудженого на заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_1 не було, оскільки, завдаючи потерпілому удар у груди, ОСОБА_2 не передбачав спричинення йому вказаних тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Тому дії ОСОБА_2 було перекваліфіковано на ст. 128 КК України як необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки він є необґрунтованим та передчасним.

Змінюючи кваліфікацію дій засудженого, суд апеляційної інстанції не зазначив в ухвалі, які статті закону порушено при розгляді кримінального провадження та постановленні вироку місцевим судом та в чому саме полягають ці порушення і необґрунтованість вироку щодо кваліфікації дій засудженого за ч.1 ст.122 КК України.

Також суд не навів належних аргументів своїм висновкам про спричинення засудженим середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому саме з необережності.

Верховний Суд України у постанові від 15 квітня 2014 року № 5-13кс14 висловив правовий висновок про ознаки розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК України). У цьому висновку зазначено, що розмежування вказаних складів злочину здійснюється як за об’єктивною, так і суб’єктивною стороною цих злочинів. Зазначені критерії розмежування є актуальними і у випадку розмежування умисного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень (стаття 122 КК України) і необережного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження.

До того ж при визначенні  ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом  обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

При зміні кваліфікації дій засудженого на ст.128 КК України апеляційний суд залишив поза увагою фактичні обставини заподіяння засудженим тілесних ушкоджень потерпілому, не надав оцінки способу та обставинам їх завдання, тобто не встановив та не проаналізував змісту і характеру інтелектуального та вольового критеріїв вини засудженого.

Крім того, виходячи з такої засади кримінального провадження як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України) апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Отже, якщо апеляційний суд при перевірці кримінального провадження в порядку апеляційної процедури вбачає можливу відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженої особи в обсязі пред’явленого обвинувачення або вбачає можливість поліпшення становища такої особи в інший спосіб, він повинен за власною ініціативою безпосередньо дослідити необхідні докази, адже до цього спонукають завдання кримінального провадження та необхідність дотримання інших його засад, зокрема верховенства права, презумпції невинуватості й забезпечення доведеності винуватості.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та вироку місцевого суду, в основу цього вироку було покладено в як доказ вини засудженого ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині відеозапис події злочину, що зафіксований на оптичному диску фіксації відеоспотстереження з магазину «Яна». Проте вказаний доказ всупереч вимог ст. 404 КПК України судом апеляційної інстанції досліджений не був та належної оцінки не отримав.

Таким чином, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а кримінальне провадження — направленню на новий розгляд у суд апеляційної інстанції,під час якого необхідно усунути вказані порушення, повно і всебічно перевірити усі доводи поданих на вирок місцевого суду апеляційних скарг, прийняти законне й обґрунтоване рішення, у тому числі щодо вирішення цивільного позову.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2016  року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук О.П.Могильний В.В.Наставний

Правовая позиция

Кассационного уголовного суда в составе Верховного Суда

в соответствии с Постановлением

от 18 апреля 2019 года

по делу № 654/837/17

Уголовная юрисдикция

Относительно разграничения умышленного и неосторожного причинения тяжких телесных повреждений

Фабула дела: приговором районного суда, которое оставлено без изменений определением апелляционного суда, ОСОБА_2 осужден по ч. 1 ст. 121 УК Украины к наказанию в виде лишения свободы сроком на 6 лет. Признано ОСОБА_2 виновным в совершении преступлений, предусмотренных ч. 1 ст. 263 и ч. 1 ст. 263-1 УК Украины и оправдан за недоказанностью виновности в совершении указанных преступлений.

Мотивация кассационной жалобы: защитник ОСОБА_2 утверждает о неправильной квалификации действий осужденного и считает, что его действия по ч. 1 ст. 121 УК Украины следует квалифицировать по ст. 128 УК Украины и применить к ОСОБА_2 положения ст. 75 УК Украины.

Правовая позиция Верховного Суда: обязательным признаком состава преступления, предусмотренного ст. 121 УК Украины является наличие вины лица в форме прямого или косвенного умысла на причинение потерпевшему тяжких телесных повреждений. То есть лицо должно предвидеть общественно опасные последствия своих действий и желать их наступления (прямой умысел) или хотя и не желать, но сознательно допускать наступление этих последствий (косвенный умысел). При этом вопрос об умысле решается исходя из совокупности всех обстоятельств совершенного деяния, в частности учитывая способ, орудие преступления, количество, характер и локализацию телесных повреждений, причины прекращения преступных действий, поведение виновного и потерпевшего, которое предшествовало событию, их отношения.

Так, умышленное причинение тяжкого телесного повреждения (ст. 121 УК) с объективной стороны характеризуется противоправным посягательством на здоровье другого человека, вредными последствиями, которые наступили для здоровья потерпевшего в виде причинения телесных повреждений, установления причинной связи между указанным деянием и последствиями.

Уголовная ответственность за неосторожное телесное повреждение (ст. 128 УК Украины) наступает при наличии таких же элементов объективной стороны, как и состав преступления, предусмотренного ст. 121 УК Украины, при условии, если были причинены тяжкие телесные повреждения, а по субъективной стороной это преступление проявляется в неосторожной форме вины в виде преступной самонадеянности или преступной небрежности.

Выводы: разграничение умышленного причинения тяжких телесных повреждений (ч.1 ст. 121 УК Украины) и неосторожного причинения тяжких телесных повреждений (ст. 128 УК Украины) осуществляется как по объективной, так и субъективной сторонами этих преступлений. Кроме того, при определении степени тяжести причиненных телесных повреждений по способу совершения деяния учитываются локализация, характер, механизм образования травм и повреждений, которые могут быть признаны тяжелыми, в том числе и опасными для жизни в момент причинения, а содержание и характер интеллектуального и волевого критериев вины в указанных преступлениях с материальным составом обусловливаются осознанием лицом характера совершенного преступного деяния, предвидением его последствий и отношением к этим последствиям.

Категорія справи № 654/837/17: не визначено.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.04.2019. Оприлюднено: 24.04.2019.

Номер судового провадження: 51-9315км18

Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

Державний герб України

Постанова

Іменем України

18 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 654/837/17

провадження № 51-9315км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   Марчука О.П.,

суддів                                                            Мазура М.В., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання    Бражника М.В.,        

прокурора                                         Опанасюка О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та захисника Токаленко В.М. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 16 березня 2018 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017230150000315, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Садове Голопристанського району Херсонської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останній раз 07 липня 2011 року вироком Голопристанського районного суду Херсонської області за  ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 263, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голопристанського районного суду  Херсонської області  від 16 березня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК  України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років. Визнано ОСОБА_2 невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 263-1 КК України та виправдано за недоведеністю винуватості у вчиненні вказаних злочинів.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_2 зараховано у строк відбування покарання період його попереднього ув’язнення з 18 лютого по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув’язнення  за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року до дня набрання даним вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 17 лютого 2017 року, приблизно о 16:00, перебуваючи у приміщенні будинку АДРЕСА_2 будучи в стані алкогольного сп’яніння, в ході раптово виниклої сварки зі своєю співмешканкою — потерпілою ОСОБА_3, умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс останній удар кухонним ножем в області грудної клітини, спричинивши їй  тяжке тілесне ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області 12 липня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування судових рішень у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість. Стверджує про неправильну кваліфікацію дій засудженого та вважає, що його діяння за ч. 1 ст. 121 КК України слід кваліфікувати за ст. 128 КК України та застосувати до ОСОБА_2 положення ст. 75 КК України.  Вказує про застосування до її підзахисного заходів психічного примусу з боку працівників міліції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду викладені в судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам справи. На зазначені порушення нею було вказано і в апеляційній скарзі, проте апеляційний суд в порушення вимог ст. 419  КПК України, не надав оцінки всім доводам її скарги.

У касаційні скарзі прокурор просить змінити судові рішення у зв’язку з неправильним застосуванням законом України про кримінальну відповідальність в частині зарахування ОСОБА_2 строку попереднього ув’язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК України. Просить суд касаційної інстанції зарахувати засудженому один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі з 18 лютого 2017 року  по день набрання вироком законної сили -12 липня 2018 року.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надходило.

У судовому засіданні прокурор підтримав подану скаргу та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора — підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга захисника — не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги захисника Токаленко В.М. вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_2 у  вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, суд першої інстанції послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК України.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд  першої інстанції обґрунтував показаннями потерпілої ОСОБА_3 про обставини вчинення злочину, показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, даними висновків судово-медичної експертизи № 18-гп від 20 березня 2017 року та № 19-18гп від 20 березня 2017 року, даними протоколів огляду місця події від 17 лютого 2017 року та проведення слідчого експерименту від 10 березня 2017 року та від 24 лютого 2017 року, а також іншими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.

Сукупність наведених у вироку доказів, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_2  вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України.  

Доводи захисника про відсутність умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та вчинення злочину через необережність, належним чином перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженими у судовому засіданні доказам.

Так, обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження  (ст. 121 КК України) з об’єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров’я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров’я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв’язку між зазначеним діянням та наслідками.

Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (стаття 128 КК України) настає за наявності таких самих елементів об’єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого статтею 121 КК України, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб’єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (частина перша статті 121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (стаття 128 КК України) здійснюється як за об’єктивною, так і суб’єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

З встановлених як судом першої так і  судом апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що ОСОБА_2 у ході сварки завдав потерпілій удар ножем, при цьому він стояв обличчям до неї і завдавав удар зверху вниз. За даними висновку судово-медичної експертизи у потерпілої виявлені тілесні ушкодження — сліпе проникаюче колото-різане поранення грудної клітини зліва у другому міжребер’ї, що супроводжувалося лівостороннім пневмотораксом (повітря в плевральній пазусі) і емфіземою грудної клітини зліва (наявність повітря у м’яких тканинах), що підтверджується об’єктивними медичними даними. Вказані тілесні ушкодження спричинені колото-ріжучим предметом, типу клинка ножа та відносяться до тяжких за критерієм небезпеки для життя.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_2 носили активний характер та останній раптово діяв щодо потерпілої.

Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_2 умисно завдаючи удару ножем потерпілій, яка цього не очікувала і не спроможна була захищатися, розраховував на можливі наслідки, як поранення потерпілої, від чого її здоров’ю буде спричинена шкода, і хоча не бажав, але свідомо припускав такі наслідки. При чому тяжкість цих наслідків у його свідомості не була конкретизована, тобто ОСОБА_2  діяв з невизначеним і непрямим умислом. У такому випадку є всі підстави констатувати наявність непрямого умислу в діях ОСОБА_2 щодо спричинення потерпілій тяжкого тілесного ушкодження за якого особа  хоча не бажає спричинити але свідомо припускає спричинення шкоди здоров’ю потерпілого, однак при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкості цієї шкоди. У таких випадках, особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, тобто умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого статтею121 КК України, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_2 завдав необережного удару ножем потерпілій, оскільки перебував у стані епілептичного нападу, були предметом перевірки судами першої, апеляційної інстанцій та були визнанні необґрунтованими та спростовуються наявним в матеріалах провадження висновком судово-психіатричної експертизи № 197 від 23 березня 2017 року, згідно якого ОСОБА_2 психічними захворюваннями в розумінні ч. 2 ст. 19 КК України не страждав і не страждає. В період вчинення інкримінованого йому діяння у нього не було будь-якого тимчасового хворобливого розладу душевної діяльності, а він міг усвідомлювати свої дії і керувати ними. Окрім того, сам засуджений під час проведення 24 лютого 2017 року слідчого експерименту за його участі на місці вчинення діяння чітко вказав механізм та спосіб спричинення потерпілій ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, показав на взаємне розташування його та потерпілої в момент спричинення тілесних ушкоджень, що узгоджується з показаннями потерпілої про обставини спричинення їй тілесних ушкоджень.

Доводи сторони захисту про недопустимість протоколу проведення  слідчого експерименту від 24 лютого 2017 року за участі ОСОБА_2 як доказу у даному кримінальному провадженні, оскільки зазначена слідча дія була проведена без участі захисника, також були предметом ретельної перевірки  судами обох інстанцій, та визнані безпідставними.

Так, згідно з наявного у матеріалах провадження витягу з ЄРДР та реєстру матеріалів досудового розслідування по даному провадженню кримінальне провадження за № 12017230150000315 було зареєстроване 18 лютого 2017 року за попередньою кваліфікацією діяння ОСОБА_2 за ч. 2  ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, але 24 лютого 2017 року діяння ОСОБА_2 перекваліфіковані органом досудового розслідування із ч. 2 ст. 15,  ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України (т. 2, а.п.181-183), що не передбачає обов’язкової участі захисника під час проведення слідчих дій. Тому колегія суддів, погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій та не вбачає підстав вважати обґрунтованими твердження захисника про недопустимість вказаного доказу.

Доводи касаційної скарги захисника про застосовування до засудженого психічного тиску з боку працівників поліції ретельно перевірялися судом апеляційної інстанцій і свого об’єктивного підтвердження не знайшли.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим на які вона послалася у касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.

При призначенні покарання, яке  ОСОБА_2 має відбувати реально, суд правильно врахував, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відносяться до тяжких, конкретні обставини вчинення злочину, характер та спосіб вчиненого, роль засудженого у вчиненні злочину та його постзлочинну поведінку.

Одночасно судом було враховано і дані про особу засудженого, а саме його вік та стан здоров’я,  його задовільну характеристику, обставинами, що обтяжує покарання  було визнано рецидив злочинів та вчинення злочину особою, яка перебувала в стані алкогольного сп’яніння, обставин, що пом’якшують покарання, судом встановлено не було. Враховуючи вказані обставини у сукупності, суд правильно призначив засудженому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України.

Твердження захисника про необґрунтоване визнання місцевим судом обставиною, що обтяжує покарання вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння, є безпідставними з огляду на те, що сам засуджений у суді підтвердив той факт, що в день вчинення злочину він разом із потерпілою вживав спиртні напої.

Отже покарання засудженому ОСОБА_2 визначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам статті  65 КК України. Підстав вважати призначене ОСОБА_2 покарання явно несправедливим через його суворість, не вбачається.

Інші доводи касаційної скарги захисника та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень в цій частині.

За таких обставин підстав до задоволення касаційної скарги захисника ТокаленкоВ.М.  колегія суддів не вбачає.

Щодо доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальністьв частині зарахування ОСОБА_2 строку попереднього ув’язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими.

Згідно зі змінами, внесеними у ч. 5 ст. 72 КК України Законом № 838-VIII, зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Вищевказаний Закон застосовувався до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КК України законодавство про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Положення, передбачені ч. 5 ст. 72 КК України, регулюються саме Кримінальним кодексом України, у зв’язку з чим охоплюються поняттям «закон про кримінальну відповідальність».

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» від

18 травня 2017 року №2046-VIII (далі — Закон №2046-VIII), що набрав чинності

21 червня 2017 року, попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими в ч. 1 ст. 72 КК України.

Як убачається із матеріалів провадження, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, зарахував ОСОБА_2 у строк покарання строк попереднього ув’язнення з моменту фактичного затримання з 18 лютого по 20 червня 2017 року включно, відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII) з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі до набрання вироком законної сили (12 липня 2018 року), тобто застосував положення ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 2046-VIII).

Відповідно до частин 2, 4 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався декілька разів, зворотну дію у часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

За таких обставин застосування до засудженого ОСОБА_2 з 21 червня 2017 по

12 липня 2018 року положень ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону №2046-VIII), а саме зарахування у строк покарання строку попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі, є недопустимим, оскільки закон у вказаній редакції не має зворотної сили як такий, що іншим чином погіршує становище особи.

Така позиція Суду узгоджується і з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 (провадження № 13-31кс18).

Отже, доводи вказані у касаційній скарзі прокурора щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність при зарахуванні ОСОБА_2 строку попереднього ув’язнення є слушними.

У зв’язку з тим, що суд першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосували закон, який підлягав застосуванню (п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України), відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підстави для зміни вироку Голопристанського районного суду Херсонської області від 16 березня 2018 року та ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 12 липня 2018 року щодо ОСОБА_2 в цій частині та зарахування останньому  на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону №838 VIII) у строк покарання строку попереднього ув’язнення за період з 21 червня 2017 року по 12 липня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:                                                          

Касаційну скаргу захисника Токаленко В.М. в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 16 березня 2018 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 липня 2018 року щодо ОСОБА_2 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати засудженому ОСОБА_2 у строк покарання строк попереднього ув’язнення за період з

21 червня 2017 року по 12 липня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук  М.В. Мазур  О.П. Могильний                            

Оставить заявку на звонок:

Карта проезда:

Добавить комментарий