Ухвала

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 342/180/17-цп

ровадження № 61-28274св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,          Черняк Ю. В.,

учасники справи:                                

позивач — акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»;

відповідач — ОСОБА_3;

представник відповідача — ОСОБА_4;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області у складі судді Ничик Г. І. від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Васильковського В. М., Горейко М. Д., Проскурніцького П. І.,                 від 03 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1.    Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі — АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 18 лютого 2011 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вищевказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 20 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_3 взяті на себе зобов’язання за вищевказаним договором належним чином не виконувала, на вимоги не реагувала, унаслідок                     чого станом на 02 лютого 2017 року утворилася кредитна заборгованість             у розмірі 47 325 грн 26 коп., з яких: 16 058 грн 07 коп. — тіло кредиту,            5 071 грн 87 коп. — проценти за користуванням кредиту, 23 465 грн 55 коп. — пеня, 500 грн — штраф (фіксована частина), 2 229 грн 77 коп. — штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 18 лютого 2011 року у розмірі 47 325 грн 26 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області      від 14 червня 2017 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 лютого 2011 року у розмірі 37 188 грн 94 коп., що включає в себе: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 16 058 грн              07 коп., заборгованість за процентами у розмірі 5 071 грн 87 коп. та пеню      у розмірі 16 059 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов’язання за договором про надання банківських послуг належним чином не виконувала, на вимоги не реагувала, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь банку. При цьому відповідачка, підписуючи анкету-заяву позичальника, зобов’язань по сплаті штрафів не брала.      Умови та Правила не є складовою укладеного між сторонами кредитного договору. Крім того, пеня нарахована банком в межах річного строку позовної давності, а тому заява про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені не може бути задоволена. Разом з тим розмір пені значно перевищує розмір основної суми боргу, а тому на підставі частини третьої статті 551 ЦК України суд зменшив її розмір. При цьому суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року № 6-2320цс16.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня              2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням районного суду, апеляційний суд також      вказав, що відповідачкою періодично отримувались та вносились суми       на погашення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про автоматичну пролонгацію договору на новий строк, а також про переривання строку позовної давності. При цьому під час перебування відповідачки на лікуванні її платіжна картка заблокована не була.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Городенківського районного суду Івано-Франківської області.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року справу за позовом         АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року касаційне провадження    у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором зупинено до закінчення     перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/13763/15-ц за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року касаційне провадження     у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором поновлено у зв’язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадження було зупинено, відпали.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди не врахували        її доводів про те, що Умови та Правила надання банківських послуг в           АТ КБ «ПриватБанк», згідно яких банк самостійно може встановлювати        та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування клієнтів, нею не підписувались, оскільки вона не мала наміру отримувати кредит. Цей документ не містить дати його підписання представником АТ КБ «ПриватБанк». Суди не встановили наявність належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що ці Умови та Правила були додатком до підписаної нею анкети-заяви. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить підпису позичальника, не датований як документ.

У зв’язку з цим Умови та Правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не можна вважати складовими частинами укладеного між сторонами кредитного договору. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11 березня 2015 року  № 6-16цс15. Невід’ємною частиною кредитного договору згідно з підпунктів 2.1.1.2., 2.1.1.12.13 витягу з Умов та Правил є Памятка клієнта, яка визначає, зокрема, умови кредитування, вид кредитної картки, яка видається позичальнику. Така Памятка клієнта у матеріалах справи відсутня, нею не підписувалась, що підтверджує відсутність між сторонами відносин кредитування. Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Недотримання письмової форми правочину має наслідком його нікчемність.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

2.    Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Підстави передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року справу № 754/13763/15-ц (провадження № 61-5918 сво 18) за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року передано на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року касаційне провадження у справі № 754/13763/15-ц, провадження № 14-438цс18,                  за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито у зв’язку з прийняттям відмови АТ КБ «ПриватБанк» від касаційної скарги на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року.

Отже, правова проблема застосування норм права у подібних правовідносинах не вирішена.

Мотиви відступлення від висновку Верховного Суду України

Стягуючи частково заборгованість по кредиту, у тому числі проценти і пеню, що передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг, районний суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року № 6-2320цс16.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилалась на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 березня 2015 року     № 6-16цс15, про те, що Умови та Правила надання банківських послуг, які не підписані позичальником, не є складовою кредитного договору.

Проте у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року               у справі № 6-144цс14, викладено правову позицію, згідно з якоюУмови надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт) існували при укладенні договору й у заяві позичальника, яку він власноручно підписав, зазначено, що він ознайомлений з такими Умовами та згодний з ними. Також Верховний Суд України вказав, що Умови є складовою кредитного договору, так як разом із заявою позичальника та Тарифами банку визначають умови кредитного договору.

Фактичні обставини справ, предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, застосовані норми права у наведених постановах Верховного Суду України є аналогічними.  

При цьому у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року            № 6-16цс15 немає посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше (у справі № 6-144цс14), що було обов’язковим згідно з нормою частини першої статті 360-7 ЦПК 2004 року.

Крім того, і після прийняття постанови від 11 березня 2015 року № 6-16цс15 Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі                 № 6-2320цс16 зазначив, що Умови та Правила надання банком кредиту є складовою укладеного між сторонами кредитного договору, якщо доведено, що вони укладені в один день, тобто у день підписання позичальником заяви позичальника і позичальник розумів, що саме ці Умови він мав на увазі, підписуючи заяву. Тобто у такому разі Умови та Правила надання банком кредиту є складовою кредитного договору.

Саме до таких правових висновків доходив Верховний Суд України і в постановах: від 10 червня 2015 року № 6-698цс15, від 22 жовтня 2014 року № 6-127цс14, від 04 листопада 2015 року № 6-1926цс15, в яких також зазначено, що кредитний договір складається з: заяви позичальника, Тарифів та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (складова частина договору) і судам слід лише встановити, чи такі Умови та Правила надання банком кредиту були під час підписання заяви позичальника, а не те, що вони були не підписані позичальником, незалежно від того, чи саме вони були на день підписання заяви позичальника, то вони не є складовою кредитного договору.

Протилежний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, в якій, не відступаючи від раніше висловленої правової позиції, Верховний Суд Україничітко зазначив, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (при будь-яких умовах) не є складовою кредитного договору.  

Колегія суддів вважає, що є підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14, а також необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду судами аналогічних спорів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах   та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями статей 526, 530, 610 ЦК України встановлено, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не містять підпису відповідача. При цьому банк не надав судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року, яка була підписана відповідачкою, також не міститься домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності.

За таких обставин суди дійшли висновку, що банком не доведено того, що сторони уклали договір про збільшення позовної давності на підставі частини першої статті 259 ЦК України, тому застосували правила загальної позовної давності у три роки, передбаченої статтею 257 ЦК України та дійшли висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв’язку зі спливом позовної давності.

Крім того, такої ж практики притримується й Верховний Суд, як колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зокрема, у постановах: від 25 січня 2018 року у справі № 212/10084/13-ц (провадження № 61-1565св18), від 30 січня 2018 року у справі № 734/1905/16-ц (провадження № 61-245св18), від 20 червня 2018 року у справі                       № 554/2254/16-ц (провадження № 61-19530св18), від 04 липня 2018 року               у справі № 438/489/16-ц (провадження № 61-3365св18), так і колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, зокрема, у постановах: від 29 січня 2018 року у справі № 229/2048/16-ц (провадження                              № 61-1475св18), від 07 лютого 2018 року у справі № 751/5977/17 (провадження № 61-560св17).

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, щоу разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, зокрема й умова про збільшення строку позовної давності, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, зокрема і щодо збільшеного строку позовної давності, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальникам.

Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинамибанки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо.

Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами.

Таким чином, оскільки наведений вище правовий висновок суперечить правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові                 від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14, тому колегія суддів Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України, а також вважає, що є необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики розгляду судами аналогічних спорів.

Керуючись положеннями статей 402, 404, пункту 7 Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 342/180/17-ц за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                  Д. Д. Луспеник

Судді:                                                                                             О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк