Установление причинной связи между деянием, которое заключается в нарушении конкретных правил безопасности дорожного движения и наступившими последствиями, является обязательным признаком объективной стороны преступления, предусмотренного ст. 286 УК Украины, в том числе и ч. 2 указанной статьи.
Правовая позиция Кассационного уголовного суда в составе Верховного Суда в соответствии с Постановлением от 21 марта 2019 года по делу № 753/11543/17
Уголовная юрисдикция
Относительно состава преступления, предусмотренного ст. 286 УК Украины
Фабула дела: по приговору районного суда ОСОБА_1 осуждена по ч.2 ст.286 УК Украины к наказанию в виде лишения свободы на срок 5 лет с лишением права управлять транспортными средствами сроком на 3 года.
На основании ст.75 УК Украины ОСОБА_1 освобожден от отбывания основного наказания с испытанием с испытательным сроком 3 года и возложены на него обязанности, предусмотренные пунктами 1, 2 ч.1, пунктом 2 ч.3 ст.76 УК Украины.
Апелляционный суд отменил приговор местного суда в части назначенного наказания и постановил свой приговор, которым назначил ОСОБА_1 наказание в виде лишения свободы на срок 3 года, с лишением права управлять транспортными средствами на 3 года. В остальной части приговор суда первой инстанции оставил без изменений.
Мотивация кассационной жалобы: защитник отмечает, что апелляционный суд необоснованно учел как обстоятельство, отягчающее наказание, совершение преступления ОСОБА_1 в состоянии алкогольного опьянения, поскольку это обстоятельство было указано при установлении объективной стороны преступления как нарушение, которое находится в причинно-следственной связи с дорожно-транспортным происшествием. Отмечает, что с учетом всех обстоятельств дела, данных о личности осужденного, состояния его здоровья, позиции потерпевшей, исправление и перевоспитание ОСОБА_1 возможно без изоляции от общества, а поэтому назначенное апелляционным судом наказание является явно несправедливым вследствие суровости.
Правовая позиция Верховного Суда по результатам судебного разбирательства, проведенного в порядке ч.3 ст.349 УПК Украины, суд постановил в отношении ОСОБА_1 обвинительный приговор, которым признал его виновным в совершении преступления, предусмотренного ч.2 ст.286 УК Украины.
Из содержания сформулированной в ст.286 УК Украины диспозиции следует, что она является бланкетной, а поэтому при квалификации следует руководствоваться законодательными или иными нормативными актами по безопасности дорожного движения или эксплуатации транспорта. В связи с этим суды обязаны тщательно выяснять и указывать в приговорах, в чем именно заключались названные в этой статье нарушения; какие нормы правил безопасности дорожного движения не соблюдены; есть ли причинная связь между этими нарушениями и предусмотренными законом общественно опасными последствиями.
При этом следует учитывать, что по смыслу ст. 286 УК Украины, данное преступление относится к преступлениям с так называемым материальным составом. А потому признаком его объективной стороны, что характеризует совершенное деяние, есть не любое из нарушений правил безопасности дорожного движения, а лишь те из них, которые создают реальную возможность наступления общественно опасных последствий, предусмотренных в чч.ч.1, 2 или 3 настоящей статьи, и находятся с ними в причинной связи.
Как усматривается из материалов уголовного производства, суд признал доказанным, что ОСОБА_1 во время управления транспортным средством, находясь в состоянии алкогольного опьянения, проявил невнимательность к дорожной обстановке, а именно наличия впереди него аварийно опасного участка и закругления проезжей части влево, не выбрал безопасную скорость управляемого им автомобиля, двигаясь со скоростью, которая значительно превышала максимально допустимую скорость на данном отрезке дороги, не справился с управлением и на закруглении проезжей части выехал за ее пределы на обочину и совершил наезд на препятствие (дерево), в результате чего пассажир автомобиля ОСОБА_3 получил телесные повреждения, от которых скончался.
Однако при таком формулировании обвинения за совершение преступления, предусмотренного ч.2 ст.286 УК Украины, суд не изложил объективную сторону этого преступления. Так, обобщенно перечислив допущенные осужденным нарушения правил безопасности дорожного движения, суд в приговоре не указал, нарушение каких именно конкретных правил находится в причинной связи с последствиями, что наступили, то есть с возникновением ДТП и причинением потерпевшему телесных повреждений, от которых наступила его смерть.Итак, предоставляя правовую оценку деянию осужденного учитывая установленные фактические обстоятельства, суд не выяснил и не указал в приговоре обстоятельства, которые согласно ст. 91 УПК Украины подлежат доказыванию в уголовном производстве и которые, несмотря на рассмотрение уголовного производства в порядке ч. 3 ст. 349 УПК Украины, должны быть установлены в решении суда, ведь указанные положения только определяют объем и порядок исследования доказательств в подтверждение обстоятельств, которые суд обязан выяснить.
Следует отметить, что четкое отражение фактических обстоятельств уголовного правонарушения, в частности, с обязательным указанием всех признаков объективной стороны преступления (общественно опасное деяние (нарушение правил безопасности дорожного движения), общественно опасные последствия (причинение потерпевшему смерти), причинная связь между деянием и последствиями) имеет существенное значение для аргументации выводов суда о доказанности виновности лица, для реализации права на защиту и решение других вопросов, в частности предусмотренных ч.4 ст.67 УК Украины. Ведь фабула обвинения является фактической моделью совершенного преступления, а юридическая формулировка — это правовая модель преступления, указание на уголовно-правовую норму, нарушение которой инкриминируется обвиняемому. Поэтому приведенные в приговоре фактические данные в своей совокупности должны давать полное представление о каждом из элементов состава уголовного преступления, что, в свою очередь, дает возможность сопоставить фактическую составляющую обвинения с его юридической формулой.
Выводы: установление причинной связи между деянием, которое заключается в нарушении конкретных правил безопасности дорожного движения и наступившими последствиями, является обязательным признаком объективной стороны преступления, предусмотренного ст. 286 УК Украины, в том числе и ч. 2 указанной статьи.
Категорія справи № 753/11543/17: не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.03.2019. Оприлюднено: 27.03.2019.
Номер судового провадження: 51-5990км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено
Державний герб України
Постанова
іменем України
21 березня 2019 року
м. Київ
справа № 753/11543/17-к
провадження № 51-5990км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.
за участю:
секретаря судового засідання Гапона В.О.,
прокурора Сингаївської А.О.,
засудженого ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ПодосіноваА.О. на вирок Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100000000130 за обвинуваченням
ОСОБА_1, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Макіївка Донецької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов’язки, передбачені пунктами 1, 2 ч.1, пунктом 2 ч.3 ст.76 КК України.
Прийняте рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 березня 2017 року приблизно о 14 годині 25 хвилин керуючи у стані алкогольного сп’яніння технічно справним автомобілем «MERCEDES BENZ S280»,д.н.з. НОМЕР_1, не маючи при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом, рухаючись по вул. Центральній зі сторони вул. Колекторної в напрямку вул. Садової, 165 в місті Києві, в порушення вимог пунктів 1.5; 2.1 «а»; 2.3 «б»; 2.9 «а»; 12.1; 12.9 «б» та дорожніх знаків 1.3.2; 1.39 і 3.29 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, яка виражалася у наявності попереду нього аварійно небезпечної ділянки та заокруглення проїзної частини вліво, про що його інформували дорожні знаки 1.3.2 та 1.39 ПДР України, не вибрав безпечну швидкість керованого ним автомобіля з урахуванням дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, рухаючись зі швидкістю приблизно 100 км/год., що значно перевищувала максимально допустиму швидкість на даному відрізку дороги 40 км/год., не впорався з керуванням і на заокругленні проїзної частини вул. Центральній вліво біля перехрестя з вул. Садова, 72 в місті Києві виїхав за межі проїзної частини на праве узбіччя та скоїв наїзд на перешкоду (дерево), внаслідок чого пасажир зазначеного автомобіля ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні.
Апеляційний суд міста Києва скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок від 14 лютого 2018 року, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Подосінов А.О. просить скасувати вирок апеляційного суду з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно врахував як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину ОСОБА_1 у стані алкогольного сп’яніння, оскільки ця обставина була зазначена при встановленні об’єктивної сторони злочину як порушення, яке знаходиться в причинно-наслідковому зв’язку із дорожньо-транспортною пригодою. Наголошує, що з урахуванням всіх обставин справи, даних про особу засудженого, стану його здоров’я, позиції потерпілої, виправлення та перевиховання ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства, а тому призначене апеляційним судом покарання є явно несправедливим внаслідок суворості.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 просив задовольнити касаційну скаргу захисника з викладених в ній підстав.
Прокурор Сингаївська А.О. вважала вирок апеляційного суду законним, а касаційну скаргу — необґрунтованою.
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою, в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Наведених вимог суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались.
Так, за наслідками судового розгляду, проведеного в порядку ч.3 ст.349 КПК України, суд ухвалив щодо ОСОБА_1 обвинувальний вирок, яким визнав його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Зі змісту сформульованої у ст.286 КК України диспозиції слідує, що вона є бланкетною, а тому при кваліфікації слід керуватися законодавчими чи іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. У зв’язку з цим суди зобов’язані ретельно з’ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у цій статті порушення; які норми правил безпеки дорожнього руху не додержано; чи є причинний зв’язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
При цьому слід враховувати, що за змістом ст. 286 КК України, цей злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом. А тому ознакою його об’єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у частинах 1, 2 або 3 цієї статті, і перебувають з ними у причинному зв’язку.
Тому встановлення причинного зв’язку між діянням, що полягає у порушенні конкретних правил безпеки дорожнього руху і наслідками, що настали, є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 286 КК України, зокрема і ч. 2 вказаної статті.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд визнав доведеним, що ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, проявив неуважність до дорожньої обстановки, а саме наявності попереду нього аварійно небезпечної ділянки та заокруглення проїзної частини вліво, не вибрав безпечну швидкість керованого ним автомобіля, рухаючись зі швидкістю, яка значно перевищувала максимально допустиму швидкість на даному відрізку дороги, не впорався з керуванням і на заокругленні проїзної частини виїхав за її межі на узбіччя та скоїв наїзд на перешкоду (дерево), внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких помер.
Однак при такому формулюванні обвинувачення за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, суд не виклав об’єктивну сторону цього злочину. Так, узагальнено перелічивши допущені засудженим порушення правил безпеки дорожнього руху, суд у вироку не встановив, порушення яких саме конкретних правил перебуває у причинному зв’язку із наслідками, що настали, тобто з виникненням ДТП та заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, від яких настала його смерть.
Отже, надаючи правову оцінку діянню засудженого з огляду на встановлені фактичні обставини, суд не з’ясував та не зазначив у вироку обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та які, незважаючи на розгляд кримінального провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, мають бути встановлені в рішенні суду, адже зазначені положення лише визначають обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження обставин, які суд зобов’язаний з’ясувати.
Слід зазначити, що чітке відображення фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема, із обов’язковим зазначенням усіх ознак об’єктивної сторони злочину (суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому смерті), причинний зв’язок між діянням і наслідками) має суттєве значення для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, для реалізації права на захист та вирішення інших питань, зокрема передбачених ч.4 ст.67 КК України. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання — це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Неконкретне викладення у вироку фактичних обставин скоєного ОСОБА_1 кримінального правопорушення залишилось без належної оцінки апеляційного суду.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірено обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, необхідних для правової оцінки дій засудженої та які, відповідно до ст. 91 КПК України, входять до предмету доказування, що перешкодило судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.
За таких обставин, суд касаційної інстанції позбавлений можливості дійти однозначного висновку щодо правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність в контексті викладених у касаційній скарзі доводів захисника.
З огляду на викладене, оскільки розгляд кримінального провадження здійснювався формально всупереч вимогам ст. 2 КПК України, а судові рішення не відповідають вимогам ст.370 КПК України, а тому в силу п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України ці судові рішення слід скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Під час нового розгляду суду слід усунути порушення, вказані в цій ухвалі, об’єктивно з’ясувати обставини, які мають істотне значення для правової оцінки дій ОСОБА_1, та постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
При цьому слід мати на увазі, що за того ж обсягу обвинувачення та тих самих даних про особу засудженого призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України є неправильним, звідси і явно несправедливим через м’якість.
З огляду на викладене, касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в:
Касаційну скаргу захисника Подосінова А.О. задовольнити частково.
Вирок Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року та вирок Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді
О.П. Ємець С.І. Кравченко Н.В. Білик
Оставить заявку на звонок:
Карта проезда:
