Фабула судового акта: Судами встановлено, що відповідно до наказу відділу освіти районної державної адміністрації від 29 травня 2015 року позивач був звільнений з посади у зв’язку із скороченням штату працівників та припиненням діяльності районного методичного кабінету відділу освіти на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та з останньою було проведено розрахунок при звільненні. Однак, при звільненні позивача не було нараховано та виплачено у повному розмірі індексацію заробітної плати, що і стало підставою для позову про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати з компенсацією та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Скасовуючи позитивне для позивача – працівника, звільненого у зв’язку із скороченням штату працівникіка, рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що для звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк. Апеляційний суд вважав, що з дня проведення розрахунку при звільненні позивач міг дізнатися про порушення свого права на виплату індексації і з цього часу повинен обраховуватися тримісячний строк звернення до суду з відповідним позовом. Однак, з позовом останній звернувся 20 грудня 2016 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду визнав такий висновок хибним, залишив в силі рішення суду першої інстанції і, зокрема, зазначив.

Аналіз норм статтей 116, 117 КЗпП України свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Спір про стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про оплату праці (Рішення Конституційного суду України  № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року).

Аналіз змісту ч. 2 статті 233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.