Останнім часом до нас все більше звертаються з такою проблемою як арешт майна. У всіх випадках ситуація майже однакова: особа вирішила придбати автомобіль. Під час укладення договору купівлі – продажу в сервісному центрі все було нормально, автомобіль зняли з реєстрації, здійснили перереєстрацію на нового власника і ніяких проблем. Новий власник користується автомобілем і навіть подумати собі не може, що щось не так. Але з часом вирішує цей автомобіль продати, знаходить покупця, приїздять вони до сервісного центру, а там їм повідомляють, що на даний автомобіль накладено арешт. Така ситуація можлива у випадку, коли попередній власник транспортного засобу має заборгованість перед банком або є інше рішення суду на підставі якого видано виконавчий документ, відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника (ми не говоримо зараз про наявність договору застави, а лише про арешт за виконавчим документом. Про договір застави пару слів зазначу в кінці даної статті).
Отже, особі відмовили у знятті з реєстрації даного автомобіля, чим фактично порушили його право розпоряджатись належним йому майном. Як йому тепер діяти? Що нам з даного питання говорить судова практика?
Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Одним із способів захисту майнових прав нового власника є звернення до суду з позовною заявою про визнання права власності на даний транспортний засіб та вимогою про зняття арешту. В даному випадку суди майже завжди стають на сторону нового власника. Це відбувається в тому випадку, коли особа придбала автомобіль на законних підставах, в неї є документи, котрі підтверджують право власності на транспортний засіб, тощо. Свої рішення суди обґрунтовують наступним чином: для прикладу, у справі №237/462/17, суд при задоволенні позовних вимог виходить з того, що під час проведення реєстрації транспортного засобу, працівниками сервісного центру МВС не було виявлено та встановлено відомостей стосовно накладеного арешту на автомобіль. Позивач, у встановленому законом порядку, оформила право власності на даний автомобіль і лише через декілька років дізналась, що на нього накладено арешт через наявність заборгованості попереднього власника. Вона звернулась до державної виконавчої служби з заявою про зняття арешту, але остання їй відмовила. В суді було встановлено, що Позивач дійсно є власником даного автомобіля, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Виходячи із цього, відповідно до ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Саме тому, «подальше стягнення на вказаний транспортний засіб в межах процедури виконавчого провадження про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 є неможливим, оскільки вказане майно вибуло з його володіння у передбаченому законодавством порядку, а отже підстави для накладення арешту Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на теперішній час відсутні».
Задоволення позовних вимог можливе, коли між сторонами дійсно було укладено договір купівлі – продажу на належному бланку, який видається сервісними центрами МВС або ж іншим законним способом передано право власності на автомобіль новому власнику.
Тобто, судом обов’язково буде перевірено яким чином здійснено відчуження даного автомобіля, чи здійснено реєстрацію транспортного засобу на нового власника в сервісному центрі МВС, відповідно до Порядку здійснення реєстрації та перереєстрації, зняття з обліку автомобілів, затвердженого Постановою КМУ від 07 вересня 1998 року №1388.
В тому ж випадку, коли попереднім власником була надана генеральна довіреність на користування автомобілем або договір купівлі – продажу не зареєстровано у встановленому чинним законодавством порядку – судом буде відмовлено у задоволенні позовних вимог. Так, наприклад, у справі №301/2530/17 в задоволенні позовних вимог було відмовлено, оскільки суд не погодився з позицією Позивача, про те, що останній фактично набув право власності на автомобіль з дня, коли він здійснив оплату його вартості (тобто, на думку позивача фактично уклав договір купівлі – продажу, який не було зареєстровано у сервісному центрі МВС) та отримав генеральну довіреність на своє ім’я.Тобто позиція судів в своїй більшості залишається незмінною — передача автомобіля іншій особі на підставі довіреності — це прихований правочин купівлі — продажу, який здійснюється особами шляхом видачі довіреності з метою ухилення від сплати податків, а тому він не є підставою для набуття права власності особою, котра ним користується.
Щодо питання юрисдикції. Така позовна заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки тут не оскаржуються дії або бездіяльність державного виконавця, а вирішується питання саме про визнання права власності на даний автомобіль або інше майно.
Позивачем в даному випадку виступає особа, яка є новим власником автомобіля, а відповідачем попередній власник. Так як в процесі розгляду справи буде вирішуватись питання про зняття арешту, то потрібно залучити до справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган державної виконавчої служби, котрий виконує рішення суду.
Щодо питання зняття обтяження у вигляді застави. По — перше, при знятті арешту з майна у нас виникає спір з попереднім власником та органами державної виконавчої служби, а у випадку ж скасування застави — виникає спір з Банком. А про правовідносини з Банком — всім відомо. В даному випадку потрібно бути готовими до того, що рішення, прийняте на Вашу користь буде оскаржуватись до найвищих судових інстанцій. В цьому випадку судова практика на 100 % захищає інтереси банку. При підготовці даної статті ми передивились чи не весь реєстр судових рішень, але не знайшли жодного, в якому було б задоволено позовні вимоги особи, котра придбала транспортний засіб обтяжений договором застави. Позиція судів в таких справах однозначна – перехід права власності на заставне майно до іншої особи не є підставою для скасування застави (відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу»). В даному випадку суди говорять про те, що порушено саме інтереси банку, адже особа, яка є боржником зобов’язана повідомити банк про продаж заставного майна. В свою чергу особа, яка виявила бажання придбати транспортний засіб має можливість перевірити Державний реєстр обтяжень рухомого майна і дізнатись про те, що автомобіль знаходиться в заставі. Якщо ж новий власник цього не зробив – його не можна вважати добросовісним набувачем. Для прикладу – справа №235/2092/17, в якій суд повністю став на сторону банку.
Проте, зверніть увагу на Витяг з державного реєстру обтяжень рухомого майна. В даному Витягу міститься інформація про те, коли було зареєстровано такий тип обтяження як застава. Дуже багато випадків, коли договір застави укладається, наприклад, у 2009 році, а ось реєстрація обтяження відбувається через років так 7-8. А транспортний засіб на той час вже відчужено боржником третій особі. В такому випадку — третя особа є добросовісним набувачем, оскільки вона не знала і не могла знати про наявність застави, оскільки остання не була належним чином зареєстрована в Реєстрі обтяжень. До такого висновку дійшов і новий Верховний Суд. Так, у справі № 333/6700/15-ц, Банку було відмовлено у задоволенні вимог касаційної скарги, оскільки обтяження у вигляді застави було зареєстровано в Реєстрі обтяжень лише через 4 роки, після укладення договору застави. Це призвело до того, що третя особа, котра в даний проміжок часу придбала автомобіль у боржника — є добросовісним набувачем і всі обтяження даного транспорту потрібно скасувати, оскільки вони порушують права нового власника.
Чинним законодавством передбачено кілька способів зняття арешту з майна і тому в кожній конкретній ситуації потрібно дивитись, який саме з них можна застосувати. Така ситуація ще раз підтверджує, що перед тим як вчиняти будь – який правочин варто порадитись з юристом або адвокатом, щоб дізнатись які підводні камені можливі у правовідносинах, що виникають.
Постанова Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 333/6700/15-ц, провадження № 61-2859 св 18
Категорія справи № 333/6700/15-ц: не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.02.2018. Оприлюднено: 09.02.2018.
Номер судового провадження: не визначено
Державний герб України
Постанова
Іменем України
6 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 333/6700/15-ц
провадження № 61-2859 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого — Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач — ОСОБА_1,
представник позивача — ОСОБА_2,
відповідач — Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
представник відповідача — ОСОБА_3,
треті особи: Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційний центр «Міністерства юстиції України», ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2015 року у складі судді Варнавської Л. О. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 4 травня 2016 року у складі колегії суддів: Спас О. В., Бондаря М.С., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі — ПАТ «Акцент-Банк»), треті особи: Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційний центр «Міністерства юстиції України» (далі — Дніпропетровська філія
ДП «Інформаційний центр «Міністерства юстиції України»), ОСОБА_4, у якому просив усунути йому перешкоди у користуванні належним йому на праві власності автомобілем марки «Skoda» моделі «Oktavia Tour», шляхом зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна і виключення відповідного запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 26 червня 2009 року на підставі біржової угоди він придбав у ОСОБА_4 автомобіль марки «Skoda» моделі «Oktavia Tour».
21 квітня 2009 року ОСОБА_4 зняв указаний автомобіль з реєстраційного обліку у МРЕВ № 2 у Запорізькій області, та зареєстрував його за реєстраційним номером НОМЕР_2.
Під час реєстрації придбаного ним автомобіля будь-які обтяження щодо нього були відсутні, однак 4 вересня 2013 року реєстратором Дніпропетровської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України накладено обтяження у вигляді застави на належне йому на праві власності рухоме майно.
Посилаючись на те, що обтяження на належне йому рухоме майно було накладено після укладення договору купівлі-продажу і він є добросовісним набувачем автомобіля, наявність такого обтяження порушує його право власності, зокрема щодо розпорядження автомобілем, просив позов задовольнити.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада
2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні автомобілем марки «Skoda» моделі «Oktavia Tour», реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна, та виключення запису у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, зареєстрованого 4 вересня 2013 року за № 13884704.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є добросовісним набувачем, на час укладення договору купівлі-продажу будь-які обтяження щодо належного йому на праві власності автомобіля були відсутні, а тому накладення обтяження після придбання такого майна порушує його право власності.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 4 травня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Акцент-Банк» відхилено, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2015 року залишено без змін.
Рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки лише зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника рухомого майна, що є предметом застави. Позивач придбав автомобіль у встановленому законом порядку за відсутності обяження, яке було накладено через чотири роки, а тому він є добросовісним набувачем у розумінні статті 388 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).
У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року, ПАТ «Акцент-Банк» просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що придбання позивачем автомобіля, який є предметом договору застави, укладеного між банком та ОСОБА_4, відбулося з порушенням діючого законодавства, оскільки банк не надавав письмову згоду на відчуження предмета застави, що прямо передбачено діючим законодавством.
Судами першої та апеляційної інстанцій не звернуто увагу на умови договору застави, не враховано, що застава зберігає силу, якщо майно переходить у власність іншої особи.
У липні 2016 року представник ОСОБА_1 — ОСОБА_2 подав відзив, у якому просив касаційну скаргу відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що обтяження було накладено після укладення договору купівлі-продажу автомобіля, який є предметом застави, а тому його дія не поширюється на нового власника.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 частини першої розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами установлено, що 21 квітня 2009 року ОСОБА_4 зняв з реєстраційного обліку у МРЕВ № 2 у Запорізькій області автомобіль марки «Skoda» моделі «Oktavia Tour», реєстраційний номер НОМЕР_1.
26 червня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу указаного автомобіля.
11 липня 2009 року ОСОБА_1 здійснив реєстрацію автомобіля марки «Skoda» моделі «Oktavia Tour», змінив реєстраційний номер на НОМЕР_2.
Під час реєстрації будь-які обтяження або обмеження щодо вказаного автомобіля були відсутні, що підтверджується листом Управління Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області
від 20 травня 2015 року № 10/4-2230.
Згідно з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, 4 вересня
2013 року в 11:00:14 за № 13884704 реєстратором Дніпропетровської філії
ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України накладено обтяження у вигляді застави рухомого майна на підставі договору застави автотранспорту від 25 січня 2008 року; об’єкт обтяження — транспортний засіб «SKODA Oktavia Tour», реєстраційний номер НОМЕР_1; обтяжувач — ПАТ «Акцент-Банк»; боржник — ОСОБА_4
Застава є способом забезпечення зобов’язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу» та стаття 572 ЦК України).
Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої вимоги іншій особі або переведення боргу, який виник із забезпеченої застави.
Разом з тим, зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків:
1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
За змістом статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов’язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.
Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом
Системний аналіз наведених норм та встановлені фактичні обставини у справі, дозволяють дійти висновку, що позивач є третьою стороною у правовідносинах, що випливають з договору застави, а тому за відсутності відповідного запису в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, він є добросовісним набувачем, оскільки не знав і не міг знати про наявність договору, укладеного між
ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_4
Реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому вона зберігає чинність при переході власності предмета застави до іншої особи, але в такому випадку має значення факт здійснення реєстрації такого обтяження у відносинах, що виникають з третіми особами.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388
ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
У разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.
Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.
Встановивши, що на час відчуження спірного автомобіля боржником, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про обтяження, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати збереження сили застави для нового власника майна.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Установивши, що 4 вересня 2013 року накладено обтяження на належний позивачу на праві власності автомобіль, який він набув на законних підставах
26 червня 2009 року, тобто обтяження були встановлені більше ніж через чотири роки після укладення договору купівлі-продажу, у зв’язку з чим позивач позбавлений можливості здійснювати право власності на власний розсуд, суди обґрунтовано зазначили, що такі порушення підлягають усуненню шляхом зняття обтяження.
Доводи касаційної скарги, що в даному випадку застава зберігає силу у разі переходу права власності до іншої особи є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу запис щодо обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна був відсутній, позивач набув майно на підставі відплатного договору, а відтак є добросовісним набувачем.
Посилання на те, що ОСОБА_1 набув право власності на автомобіль з порушенням вимог діючого законодавства є непереконливими, оскільки правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції
залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 400, 402, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду ,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада
2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 4 травня
2016 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
В.О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик
Постанова Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справісправа № 348/1897/16-ц, провадження № 61-36388ск18
Категорія справи № 348/1897/16-ц: не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.11.2018. Оприлюднено: 13.11.2018.
Номер судового провадження: 61-36388ск18
Державний герб України
Постанова
Іменем України
01 листопада 2018 року
місто Київ
справа № 348/1897/16-ц
провадження № 61-36388ск18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,
учасники справи:
позивач — Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідач — ОСОБА_4,
третя особа — ОСОБА_5,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК»на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2018 року у складі судді Грещука Р. П. та постанову Апеляційного суду
Івано-Франківської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії
суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі — ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідно до кредитного договору від 22 січня 2007 року № VІН0АЕ00001204 ОСОБА_5 отримав кредит у сумі 15 480, 06 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10, 08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 20 січня 2012 року.
На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_5 22 січня 2007 року уклали договір застави рухомого майна, згідно з яким ОСОБА_5 належний йому автомобіль «Skoda Осtavіа 1.6 GLХ», 2005 року випуску, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, надав ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у заставу.
Оскільки у порушення умов кредитного договору ОСОБА_5 свої зобов’язання за зазначеним договором належним чином не виконував, станом на 10 серпня 2016 року утворилась заборгованість, яка становить 30 055, 17 дол. США й складається з: 9 307, 34 дол. США — заборгованість за кредитом; 6 682, 75 дол. США — заборгованість за процентами за користування кредитом; 644, 86 дол. США — заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 13 420, 22 дол. США — пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором. У зв’язку з наведеними обюставинами просило вилучити та передати ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» предмет застави, що належить на праві власності ОСОБА_4, а також комплект ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. У рахунок погашення просило заборгованості просило звернути стягнення на зазначений автомобіль, що належить на праві власності ОСОБА_4 шляхом продажу предмету застави з укладанням від імені відповідача купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено.
У своїх висновках суд першої інстанції посилався на те, що всупереч вимогам договору застави відомості про обтяження зазначеного автомобіля позивачем не внесено до Єдиного державного реєстру заборон, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишено без задоволення, рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна договір застави від 22 січня 2007 року № №VІН0АЕ00001204 автомобіля «Skoda Осtavіа зареєстровано лише 12 січня 2012 року, тобто після відчуження заставодавцем ОСОБА_5 заставного майна. З огляду на зазначене підстави для задоволення позову банку відсутні. Апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав стверджувати, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», не погодившись із зазначеними рішеннями судів, у червні 2018 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, заявник посилався на те, що придбання відповідачем автомобіля, який є предметом договору застави, укладеного між банком та ОСОБА_5, відбулося з порушенням чинного законодавства, оскільки банк не надавав письмову згоду на відчуження предмета застави, що безпосередньо передбачено законодавством. Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано положення закону, зокрема те, що застава зберігає силу, якщо майно переходить у власність іншої особи.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просив залишити її без задоволення, зазначивши, що обтяження було накладено після укладення договору
купівлі-продажу автомобіля, який є предметом застави, а тому його дія не поширюється на нового власника.
За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до кредитного договору від 22 січня 2007 року № VІН0АЕ00001204 ОСОБА_5 отримав кредит у сумі 15 480, 06 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10, 08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення 20 січня 2012 року.
На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_5 22 січня 2007 року уклали договір застави рухомого майна, згідно з яким ОСОБА_5 належний йому автомобіль «Skoda Осtavіа 1.6 GLХ», 2005 року випуску, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер: НОМЕР_1, надав ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у заставу.
Відповідно до пункту 17.7 договору застави від 22 січня 2007 року заставодавець зобов’язався не здійснювати відчуження предмету застави без письмової згоди заставодержателя.
У порушення умов кредитного договору ОСОБА_5 свої зобов’язання за зазначеним договором належним чином не виконав і не сплатив необхідні грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом.
У зв’язку з порушенням своїх зобов’язань перед банком у ОСОБА_5 станом на 10 серпня 2016 року утворилась заборгованість, яка становить 30 055, 17 дол. США і складається з: 9 307, 34 дол США — заборгованість за кредитом; 6 682, 75 дол. США — заборгованість за процентами за користування кредитом; 644, 86 дол. США — заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 13 420, 22 дол. США — пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.
Установлено, що автомобіль «Skoda Осtavіа 1.6 GLХ», який переданий у заставу банку, ОСОБА_5 відчужив іншій особі ОСОБА_6
У ОСОБА_6 зазначений автомобіль придбав ОСОБА_7 відповідно до біржової угоди купівлі-продажу транспортного засобу від 14 жовтня 2009 року №1987, який у подальшому відчужив його ОСОБА_4
Відповідно до пункту 5 біржової угоди продавець гарантувала, що на момент підписання договору транспортний засіб іншій особі не проданий, іншим способом не відчужений, у спорі та під арештом не перебуває, претензії щодо нього у третіх осіб відсутні.
На день укладення біржової угоди ОСОБА_7 не знав і не міг знати про те, що спірний транспортний засіб був переданий ОСОБА_5 у заставу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», оскільки на день придбання ним автомобіля заборон на відчуження майна у власника автомобіля ОСОБА_6 не було.
Судами встановлено, що всупереч вимогам договору застави відомості про зазначений автомобіль не було внесено позивачем до Єдиного державного реєстру заборон.
Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 14 червня 2016 року № 49772638 застава рухомого майна зареєстрована 12 січня 2012 року, підстава обтяження: договір застави від 22 січня 2007 року № №VІН0АЕ00001204, об’єкт обтяження: автомобіль «Skoda Осtavіа 1.6 GLХ», рік випуску: 2005, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2, боржник: ОСОБА_5
Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить із їх системного аналізу.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов’язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Згідно пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Застава є способом забезпечення зобов’язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу» та стаття 572 ЦК України).
Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої вимоги іншій особі або переведення боргу, який виник із забезпеченої застави.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388
ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.
Встановивши, що на час відчуження спірного автомобіля відповідачу, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про обтяження, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати збереження сили застави для нового власника майна. Враховуючи, що позивачем під час розгляду справи доведено не було, що набувач спірного майна не є добросовісним, ці обставини судами не встановлено, за правилами статті 10 наведеного Закону набувач вважається таким, який набув на нього право власності, що позбавляє позивача підстав для задоволення позову.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 333/6700/15-ц. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення — без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
О.В.Ступак
Г.І.Усик
Другие статьи и услуги адвокатов нашей компании:
Адвокат по ДТП
Что делать, если вы попали в ДТП. Какую помощь и услуги вам может оказать адвокат по ДТП. Почему важно обращаться к адвокату на раннем этапе.
Консультация юриста по ДТП
Квалифицированная консультация адвоката по ДТП необходима сразу после происшествия, независимо виновник вы или потерпевший в аварии.
Оставить заявку на звонок:
Карта проезда:
