Различие умышленного убийства от убийства, совершенного при превышении пределов необходимой обороны.
Правовая позиция
Кассационного уголовного суда в составе Верховного Суда
согласно Постановлению
от 6 сентября 2018
по делу № 739/1412/16-к
уголовная юрисдикция
По разграничению умышленного убийства от убийства, совершенного при превышении пределов необходимой обороны
Фабула дела: ОСОБА_1 был осужден по ч. 1 ст. 115 УК Украины к наказанию в виде лишения свободы на срок 9 лет, применены положения ч. 5 ст. 72 УК Украины. Суд апелляционной инстанции оставил указанное решение без изменений.
Мотивация кассационной жалобы: осужденный отмечает, что квалификация его действий по ч.1 ст.115 УК Украины является неправильной. Считает, что при существующих обстоятельствах совершенного, органы досудебного следствия должны были квалифицировать его действия по ст.118 УК Украины, поскольку он действовал в состоянии необходимой обороны и умысла на лишение жизни потерпевшего у него не было, что является признаком субъективной стороны убийства, совершенного при превышении пределов необходимой обороны. Во время судебных разбирательств суды на это внимание не обратили.
Правовая позиция Верховного Суда: ч.1 ст.115 УК Украины предусматривает ответственность за умышленное убийство без квалифицирующих признаков. С объективной стороны это преступление характеризуется деянием в виде посягательство на жизнь другого человека, следствием в виде смерти человека и причинной связью между указанным деянием и последствием, а с субъективной стороны — умышленной формой вины когда виновный осознает общественно опасный характер своего деяния, предвидит его общественно опасные последствия в виде смерти другого человека и желает или сознательно допускает ее наступление.
Такие же признаки объективной и субъективной стороны характерны и для умышленного убийства, совершенного при превышении пределов необходимой обороны (ст. 118 УК).
Согласно ч. 1 ст. 36 УК необходимой обороной признаются действия, совершенные с целью защиты охраняемых законом прав и интересов лица, которое защищается, или другого лица, а также общественных интересов и интересов государства от общественно опасного посягательства путем причинения посягающему вреда, необходимого и достаточного в данной обстановке для немедленного предотвращения или прекращения посягательства, если при этом не было допущено превышения пределов необходимой обороны.
К критериям определения правомерности необходимой обороны относятся: наличие общественно опасного посягательства, его действительность и объективная реальность, границы защитных действий, которые не превышали пределов необходимости, а жаль лицу, осуществляющему посягательства, не превышала бы ту, которая для этого необходима.
Выводы: в случае, когда определяющим в поведении лица было не предотвращению нападения и защиты, а желание причинить вред потерпевшему (расправиться), такие действия по своим признакам не представляют необходимой обороны, они приобретают противоправного характера и должны расцениваться на общих основаниях.
Категорія справи №
739/1412/16-к
: не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.09.2018. Оприлюднено: 14.09.2018.
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено
Постанова
Іменем України
06 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 739/1412/16-к
провадження № 51- 1747 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Парусова А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 07 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270190000270, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Новгород-Сіверський Чернігівськоїобласті, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 07 березня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, застосовано положення ч. 5 ст. 72 КК України.
Цивільний позов потерпілої задоволено частково, а також вирішено питання про речові докази та судові витрати у провадженні.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що 26 червня 2016 рокублизько 21:00 год., ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись на проїжджій частині вулиці Центральна с. Горбове Новгород-Сіверського району Чернігівської області, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, розкладним ножем завдав одне проникаюче поранення в грудну клітину ОСОБА_2, внаслідок якого останній помер.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені стосовно нього судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. ОСОБА_1 зазначає, що кваліфікація його дій за ч.1 ст.115 КК України є неправильною. Вважає, що за наявних обставин вчиненого, органи досудового слідства повинні були кваліфікувати його дії за ст.118 КК України, оскільки він діяв у стані необхідної оборони та умислу на позбавлення життя потерпілого у нього не було, що є ознакою суб’єктивної сторони вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони. Під час судових розглядів суди на це увагу не звернули.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні просив задовольнити частково касаційну скаргу засудженого, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Мотиви суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість, при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
У відповідності до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Наведених вище вимог закону суд дотримався.
Суд першої інстанції, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред’явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв’язку. При цьому, констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, тобто умисне вбивство. З позицією місцевого суду погодилася і апеляційна інстанція.
Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому суд касаційної інстанції визнає його правильним та вважає доводи касаційної скарги засудженого про те, що його дії охоплюються складом злочину відповідальність за який передбачена ст.118 КК — умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, такими що не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.
Частина 1 статті 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, тобто за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
З об’єктивної сторони даний злочин характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв’язком між указаним діянням та наслідком, а із суб’єктивної сторони — умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.
Такі самі ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК, є мотив діяння — захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об’єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
У разі коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
З матеріалів провадження убачається, що висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, доведено об’єктивними доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку, досліджені в судовому засіданні, є належними та допустимими.
Зокрема, суд першої інстанції дослідив показання самого обвинуваченого ОСОБА_1, який хоча і не визнав своєї вини у вчиненому, зазначаючи, що умислу на вбивство не мав, однак, він не заперечив того, що завдав ОСОБА_2 один удар ножем в область грудної клітини, в результаті якого настала смерть потерпілого.
Відповідно до висновку експерта №113 від 15 серпня 2016 року причиною смерті ОСОБА_2 стало колото-різане поранення грудної клітки з ушкодженням серця та ускладнене масивною внутрішньою крововтратою крововиливом в навколосерцеву сумку, ліву плевральну порожнину; даних, які б вказували на можливу боротьбу ОСОБА_2 з особою, яка нападала чи самооборону не встановлено; направлення ранового каналу зліва направо, дещо знизу вверх, в косовисхідному напрямку глибиною 7 см.
Експерт Зіня І.В., який проводив судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_2 пояснив , що удар ножем, який нанесений ОСОБА_2, був чіткий, цілеспрямований і нанесений з прикладенням достатньої сили, а не здійснений навідмаш.
Також судом оцінено показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та процесуальні докази у провадженні: протокол огляду трупа, протоколи огляду місця події, протокол огляду ножа, протокол огляду автомобіля, висновки експертиз, лікарське свідоцтво про смерть, протокол проведення слідчих експериментів ,а також оглянуті в судовому засіданні речові докази — ніж та бита.
Поряд з цим, обґрунтовано взято до уваги і показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які були очевидцями того, як ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 удар ножем в область грудної клітини.
Суд надав об’єктивну оцінку показанням свідка ОСОБА_6 , який стверджував, що саме він наніс один удар битою по плечу ОСОБА_1 після того, як той спричинив удар ОСОБА_2 ножем. Факт нанесення удару битою саме ОСОБА_6 підтверджуються і показаннями свідка ОСОБА_8, який був очевидцем конфлікту .
Доказами у справі повністю спростовано доводи ОСОБА_1 про його захист та удар навідмаш рукою, в якій був ніж. Відповідно до експертних висновків та показаннь експерта Федунової О.М., тілесні ушкодження на передпліччях ОСОБА_1, які за словами останнього спричинені йому ОСОБА_2 битою, могли виникнути внаслідок самоушкодження, що узгоджується з показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що при огляді лікарем перед поміщенням в ІТТ та безпосередньо при поміщенні в ІТТ тілесних ушкоджень на передпліччях у ОСОБА_1 виявлено і зафіксовано не було.
Таким чином, суд, урахувавши конкретні обставини справи, обґрунтовано встановив відсутність наявності акту суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого ОСОБА_2 й відсутність необхідності захисту у ОСОБА_1, у поведінці останнього було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), про що свідчать дії ОСОБА_1 (удар з достатньою силою), яким він спрямовував знаряддя злочину (ніж) безпосередньо у місце розташування життєво важливих органів потерпілого (грудну клітку в область серця), наслідки його діяння у виді смерті потерпілого та причинний зв’язок між діями та наслідком, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, натомість ними доведена винуватість ОСОБА_1 в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_2 та правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст. 115 КК України.
У вироку суд проаналізував і дав належну всім зібраним у справі та дослідженим у судовому засіданні доказам у їх сукупності. Критичну оцінку окремих доказів належним чином вмотивовано
Правильно, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, в межах санкції статті обвинувачення, ОСОБА_1 призначене і покарання, яке є необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання винного й попередження вчинення нових злочинів.
Доводи щодо неправильної кваліфікації дій засудженого, які аналогічні доводам апеляції сторони захисту, належно перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовною підставною для зміни чи скасування судових рішення, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу засудженогослід залишити без задоволення. У зв’язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України,п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК(в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 07 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
Н.В. Білик С.І. Кравченко О.П. Ємець
Оставить заявку на звонок:
Карта проезда:
