Консультации по телефону: +38 (068) 765-11-65
Оскарження виконавчого напису нотаріуса 2019

Оскарження виконавчого напису нотаріуса 2019

Ми вже близько 10 років займаємося оскарженням виконавчих написыв нотаріусів через суд різних банків і колекторських компаній. У цій категорії судових справ, виходить оскаржити і скасувати майже 90% виконавчих написів. По крайній мірі, на момент написання цієї статті, ми не програли поки жодної справи щодо оскарження і скасування виконавчого напису, де були реальні зачіпки. А зачіпки є практично завжди.

Чому? Та тому що сам по собі виконавчий напис — це дуже хиткий документ, і банки або колектори вдаються до нього, тільки якщо щось не так в кредитному договорі, наприклад пропущені строки або було підвищення процентної ставки, або була незаконна комісія.  За це, якщо в договорі все нормально, то кредитор, як правило йде до суду, а якщо не все чисто, то робить виконавчий напис. ПриватБанк наприклад, починаючи з 2019 року поступово припиняє практику здійснення виконавчих написів. Написи особливо популярні у колекторів, які, після купівлі вашого боргу вдаються до цієї процедури.

Вартість: Вся процедура під ключ — 600 доларів. Або, можливий варіант — 5000 грн.  за написанні і подачу позову, і по 2000 грн.  за кожне судове засідання.

Cпоры с налоговой

Нижче наведені підстави, які ми використовуємо в суді для оскарження виконавчого напису.

Перша підстава для оскарження виконавчого напису - це те, що закон взагалі не передбачає вчинення виконавчого напису по кредитах.

Банкам заборонено застосовувати виконавчий напис нотаріуса, і тільки на підставі нього (без судового рішення) стягувати нерухомість за проблемними іпотечними кредитами. Про це йдеться у висновку Великої палати Верховного суду по справі №11-174ас18.

Фінансисти користувалися виконавчим написом для двох типів кредитів:

іпотечні;

кредитів, неоформлених нотаріально.

Це дозволялося постановою Кабміну №662, затвердженою в 2014 році. Проте у вищезгаданій постанові ВП-ВС підкреслюється, що цю урядову постанову було визнано незаконною кілька років тому трьома рішеннями:

Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2015 року;
Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року;
Вищого адміністративного суду від 1 листопада 2017 року.

Останній висновок було видано по апеляції Приватбанку — того ж банку, який судився за нотаріальним написом та постановою Кабміну № 662. Хоча юристи держбанку повинні були знати все про незаконність виконавчого напису з 2017 року, однак все одно з нею працювали.

Щоб ні у кого з банків — Приватбанку і в тому числі — не виникало сумнівів і різночитань, Верховний суд у справі №11-174ас18 підкреслив, виконавчий напис за постановою Кабміну №662 — незаконий.

Виконавчий напис незаконний ще з 2017 року, зараз це знову підтвердили. А насправді ні Приватбанк, ні інші структури не мали права ним користуватися вже два роки. У теорії всі відкриті виконавчі провадження по таких написах повинні бути закриті. Але навіть якщо цього не станеться, то це може зробити будь-який позичальник через суд. Навіть якщо у нього відібрали житло і виселили. Банки не мали права на ці дії, так що їх можна опротестувати і повернути все до початкового варіанту. А тих, хто творив беззаконня — притягнути до відповідальності.

Це навіть не сотні, а тисячі випадків. Адже це було дуже зручно для банків. Не потрібно йти в суд: нотаріус видав виконавчий напис, і фінустанова забрала квартиру. Особливо активно цим користувався Приватбанк.

Квартири і будинки кредитних боржників не мають права захоплювати без спеціальної ухвали суду: про проникнення в житло і усунення перешкод у користуванні майном. Ні банкіри, ні колектори, що стягують житло після неповернень по іпотеці, не можуть без ухвали обійтися.

Такий висновок у своїй правовій позиції зробила Велика палата Верховного суду, розглядаючи справу № 2-23/2008. Після того, як людина виграла відповідний позов у Європейському суді з прав людини.

Стаття 30 Конституції України передбачає, що проникнення до житла допускається не інакше як за вмотивованим рішенням суду, додаючи, що у невідкладних випадках або, зокрема, з метою рятування майна законом може передбачатися інший порядок проникнення в житло, — наголошується у висновку ВП-ВС.

Банкіри і колектори зазвичай плутають два поняття — стягнення застави і проникнення на територію позичальника. Верховний суд зараз їх чітко розмежував.

Він уточнив, що кредиторам і колекторам недостатньо мати при собі постанову суду про стягнення об’єкта нерухомості за проблемним кредитом. Вони повинні отримати ще один — додатковий — постанову суду про проникнення в житло і усунення перешкоди у користуванні майном. Воно може здаватися формальним, адже банкіри вже представили, що забрали заставу. Але воно обов’язкове. Без нього банкіри, колектори і навіть присутні з ними люди спортивної зовнішності — порушують закон. Всі до одного. Їх можна притягувати до відповідальності за зловживання, а потерпілий позичальник має право на відшкодування морального і матеріального збитку. Взагалі рішення суду має виконувати Державна виконавча служба. 

Історій з незаконними проникновениями в квартири боржників маса. Водночас невідомо, чи став би Верховний суд на бік позичальників, якби попередньо жорстко з цього приводу не висловився ЄСПЛ. Тим не менш, новий висновок ВП-ВС дозволить людям захистити свої права і може спровокувати масові заяви на незаконні дії.

Адвокат по гражданским делам

Друга підстава для оскарження виконавчого напису - відсутність безспірності заборгованості.

18 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №295/9295/16-ц, провадження № 61-28525св18 (ЄДРСРУ № 83142667) досліджував питання безспірності заборгованості та  строку для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі — Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі — Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису — надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника — це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками — наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, — шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень — письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87,  88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним Законом України «Про іпотеку».

При цьому стаття 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

ВИСНОВОК: Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 84цс19).

Окремо необхідно вказати, що строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін, тому  загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки, незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, провадження № 12-278гс18 (ЄДРСРУ № 83589983) .

Cпоры с налоговой

Оставить заявку на звонок:

Карта проезда:

Добавить комментарий

Закрыть меню