Категорія справи № 352/1416/16-к: не визначено.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2019. Оприлюднено: 19.04.2019.

Номер судового провадження: 51-7506км18

Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року                                                                                                        

м. Київ

справа № 352/1416/16-к

провадження № 51-7506км18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                       Григор’євої  І. В.,

суддів                                                 Бущенка А. П., Стороженка С. О.,

за участю:

секретаря судового засідання    Зінорук В. В.,

прокурора                                         Чабанюк Т. В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у  суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області  від 13 квітня 2018 року у кримінальному провадженні щодо

  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя   АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі — КК).

Короткий зміст судових рішень, оскарженого рішення та встановлені фактичні обставини

За вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 1 лютого 2018 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році» ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.

Вирішено цивільні позови.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні вбивства через необережність за викладених у вироку обставин.

Як установив суд, 23 червня 2016 року о 9:00 біля домогосподарства на АДРЕСА_2 ОСОБА_1 під час сварки з ОСОБА_2, не передбачаючи та не бажаючи настання тяжких наслідків у вигляді смерті, долонею руки штовхнув останнього  у праву половину обличчя, від чого той утратив рівновагу і, падаючи, вдарився лівим боком тулуба об хвіртку та її клямку, після чого впав на бетонну доріжку, вдарившись головою.

Внаслідок падіння ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження (закриту черепно-мозкову травму з переламом кісток основи та склепіння черепа, рану в лівій тім’яній ділянці, забій головного мозку, пошкодження твердої мозкової оболонки, епі- та субдуральну гематоми, крововиливи під м’яку оболонку й у речовину головного мозку та мозочка, що ускладнилося набряком головного мозку), від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 потерпілий помер у лікарні.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, ухвалу апеляційного суду  і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням прокурора, зібрані у кримінальному провадженні докази доводять заподіяння ОСОБА_1 умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, а висновок апеляційного суду про вчинення засудженим необережного вбивства та про правомірність перекваліфікації місцевим судом діяння з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК є необґрунтованим, його було зроблено без належної оцінки всіх фактичних даних. На думку сторони обвинувачення, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також недодержання ст. 65 вказаного Кодексу потягло за собою невиправдану м’якість призначеного ОСОБА_1 заходу примусу. Скаржник вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

На вказану скаргу засуджений ОСОБА_1 та його захисник ГафтковичА.Б. подали заперечення, в яких, наводячи аргументи, зазначають про безпідставність касаційних вимог прокурора й законність оспорюваних останнім судових рішень.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції  учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор не підтримав скаргу сторони обвинувачення, вважав ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі й у запереченнях на неї, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції (далі — Суд) не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Водночас Суд перевіряє в межах доводів, висловлених у касаційній скарзі, чи було додержано судами нижчих інстанцій процесуальних норм, які регулюють розгляд судами пред’явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів, а також перевіряє правильність застосування норм матеріального права при кваліфікації діяння та призначенні покарання.  

При вирішенні питання про достатність доказів, установлених під час змагального судового розгляду, для визнання особи винуватою суди мають керуватися приписами частин 2 та 4 ст. 17 КПК, згідно з якими ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь. Така позиція узгоджується з приписами ч. 3 ст. 62 Конституції України.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 встановлено, що в зазначені у вироку день, час та місці між засудженим та потерпілим виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1 долонею руки штовхнув ОСОБА_2 у праву половину обличчя, від чого потерпілий утратив рівновагу і, падаючи, вдарився лівою стороною тулуба об хвіртку та її ручку з клямкою, після чого впав на бетонну доріжку, вдарившись головоюй унаслідок цього отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких потім помер.

Такі дії ОСОБА_1 місцевий суд розцінив як убивство з необережності та кваліфікував їх за ч. 1 ст. 119 КК.

Не погоджуючись із  рішенням суду першої інстанції, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку, навівши у своїй скарзі доводи щодо необґрунтованості перекваліфікації дій ОСОБА_1, що потягло за собою невиправдану м’якість покарання.Сторона захисту також оскаржила вирок у частині вирішення цивільного позову.

Як убачається з матеріалів провадження, при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд ретельно перевірив усі доводи, наведені, в тому числі, в апеляційній скарзі прокурора, й умотивовано відмовив у її задоволенні.

Висновку про неспроможність аргументів сторони обвинувачення апеляційний суд дійшов за результатами перевірки справи з використанням усіх процесуальних можливостей, повторно допитавши за клопотанням прокурора свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши судово-медичні експертизи (від 29 липня 2016 року та від 27 вересня 2016 року № 290  та № 290-Д відповідно), а також допитавши експерта ОСОБА_6 з метою роз’яснення цих досліджень.

Установивши поза розумним сумнівом, що ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 лише одного удару (поштовху долонею руки в обличчя) і цим заподіяв йому легких тілесних ушкоджень, а також, що тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого, були отримані внаслідок подальшого падіння, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про вчинення засудженим убивства через необережність.

На думку колегії суддів таке правозастосування є правильним, адже вказана позиція суддів нижчих інстанцій ґрунтується на безпосередньо досліджених доказах, оцінених відповідно до правил ст. 94 КПК. Окрім того, вона  не суперечить усталеній практиці й орієнтирам, викладеними у рішеннях Верховного Суду України. Отже, доводи в касаційній скарзі про протилежне й про те, що, завдаючи удар рукою (поштовху) потерпілому, засуджений діяв із прямим умислом і вчинив  злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК, є неприйнятними.

Верховний Суд України у своїх рішеннях (провадження № 5-21кс12,         № 5-22кс12, № 5-8кс13, № 5-4кс15, № 5-306кс15) неодноразово висловлював правову позицію про те, що умисне тяжке тілесне ушкодження є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини — умислом (прямим/непрямим) щодо заподіяння такого ушкодження та необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Суб’єктивна сторона вбивства через необережність характеризується лише необережною формою вини у вигляді злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.

Розмежування цих складів злочинів здебільшого здійснюється за їх суб’єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, а також усвідомлення особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбачення його негативних наслідків та ставлення до них.

За матеріалами кримінального провадження, в ході апеляційного розгляду ОСОБА_7 наполягав на тому, що він, не маючи наміру заподіяти потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або спричинити йому смерть, лише один раз сильно штовхнув ОСОБА_2 долонею руки у правий бік обличчя, від чого останній, утратив рівновагу і впав.

Те, що ОСОБА_7 лише один раз ударив (штовхнув) потерпілого, підтвердив і свідок ОСОБА_4

Відображені у наведених показаннях відомості про завданий засудженим  удар (поштовх) потерпілому також підтверджуються даними, що містяться у протоколах проведення слідчих експериментів та судово-медичними дослідженнями.

Згідно з висновками експерта та його показаннями виявлені у ОСОБА_2 два тілесних ушкодження у вигляді синця в лівій навколоочній ділянці та садна в ділянці лівого кута рота могли утворитися від одного поштовху долонею руки у праву ділянку обличчя потерпілого і кваліфікуються як легкі, а інші  ушкодження могли утворитися внаслідок подальшого падіння ОСОБА_2 та удару як спиною об хвіртку й виступаючу металеву ручку з клямкою на ній, так і лівою тім’яною ділянкою голови об поверхню бетонної доріжки й кваліфікуються як тяжкі, від яких настала смерть потерпілого.

Показання засудженого, а також свідків події, дані у протоколах відповідних слідчих дій, висновки та показання експерта свідчать про те, що ОСОБА_7, завдаючи під час конфлікту потерпілому ОСОБА_2 одного удару (поштовху) долонею руки в обличчя, не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (падіння потерпілого з подальшим ударом головою об бетонну доріжку і внаслідок цього заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала його смерть), хоча повинен був і міг їх передбачити, діючи з більшою обачністю. Умислом ОСОБА_7 не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті потерпілого, то в його діях вбачається необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості.

З огляду на викладене, виходячи з установлених фактичних обставин кримінального  провадження, вчинене ОСОБА_7 суспільне небезпечне діяння проти життя та здоров’я особи обґрунтовано отримало юридично-правову   оцінку за ч. 1 ст. 119 КК. Тому всупереч посиланням у касаційній скарзі закон України про кримінальну відповідальність було застосовано правильно.

Оскільки невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного прокурор насамперед пов’язує з неправомірністю перекваліфікації  діяння з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК, правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м’якість  колегія суддів не вбачає.

Аргументів про неправильне застосування судом Закону України «Про амністію в 2016 році» в касаційній скарзі немає.

Наведені в касаційній скарзі доводи, які за змістом та суттю майже аналогічні тим, що були предметом апеляційного розгляду, не містять нових даних, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість оскарженої ухвали і давали підстави для її скасування. Суд апеляційної інстанції здійснив провадження з додержанням правил глави 31 КПК і зазначив у своєму рішенні підстави, з яких визнав необґрунтованою апеляційну скаргу прокурора.

Ухвала суду апеляційної інстанції не суперечить положенням статей 370, 419 вказаного Кодексу.

Істотних порушень норм матеріального та процесуального права у кримінальному провадженні при його перегляді судом касаційної інстанції не встановлено, а тому відсутніпередбачені ст. 438 КПК підстави для скасування оскарженого судового рішення і задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

    А. П. Бущенко І.В. Григорєва С.О. Стороженко