НЕМАЄ ГРОШЕЙ — НЕМАЄ ПРАВ АБО СУД ПО УКРАЇНСЬКИ.

Ще в листопаді 2016 року Садгірський районний суд м. Чернівці відкрив провадження у справі за позовом ТОВ «Кредитні Ініціатви» до мого клієнта про стягнення заборгованості в сумі 2 736 135 грн. 19 коп.

Про те, що кредитні відносини — особлива категорія справ, в прямому і переносному сенсі слова, українськи суди знають відмінно, демонструючи тим самим свою «вірність» владі. Але пост не про це.

З юридичної точки зору, велика частина позовних заяв з вимогами банків і фінансових компаній про стягнення заборгованості, що розглянуті або перебувають на розгляді у районних судах — без доказів які б підтверджували розмір вимог. Так. Саме так. Таблиця-розрахунок, яку зазвичай готує кредитор в суд, не є і не може бути доказом неналежного виконання зобов’язань позичальником і вже тим більше не є доказом саме суми боргу. Найцікавіше, що як для більшості громадян України так і для самих суддів це вже, в принципі не новина.

Правильно обгрунтувавши позицію судді Мілінчук С.В. мені вдалося домогтися задоволення клопотання про витребування у кредитора доказів заборгованості мого клієнта.

Як і очікувалося, ТОВ «Кредитні Ініціатви» ніяких доказів не надало, просто проігнорувало відповідну ухвалу суду. Ну, це ж нормально для тих хто хоче стягнути майже 2 000 000 грн.?

Без належних доказів (попередньо погодившись з тим, що вони потрібні і задовольнивши клопотання про їх витребування) суддя Мілінчук С.В. таки задовольнила вимоги ТОВ «Кредитні Ініціатви» і стягнула кредитну заборгованість в сумі, яку намалював кредитор. Ось прям «малюй» скільки хочеш — стягну! А те, що у позичальника квитанції свідчать про погашення 80% боргу це ж не важливо.

Звичайно, в інтересах клієнта, 21 квітня 2017 року (зафіксую для наочності) я відразу ж подав апеляційну скаргу.

Держава ж «забезпечує» втілення принципу Верховенства права в життя … і взагалі, в Україні ж Верховенство права розглядається як складова інтеграційного процесу.

Ну да ладно, причому тут панування права у суспільстві.

Подали ми значить апеляцію, і потрапила вона на розгляд до одіозного судді Міцнея В.Ф. Думав він думав і вирішив, що оскільки мій клієнт, оскаржує рішення суду в справі майнового характеру, то він повинен заплатити за подачу апеляційної скарги судовий збір в розмір 45 146 грн. 23 коп. (2 736 135,19 х 1,5% х 110%: 100%)

Ось тут, прямо відразу, хочеться зауважити наскільки доступнішими громадянам України стали суди!

Апеляційну скаргу залишили без руху і надали термін для виправлення недоліків (сплати судового збору в зазначеному розмірі).

Оскільки Держава у нас правова, а для юриста єдиний варіант поведінки — неухильне дотримання закону, що вимагає знань не тільки закону в конкретній галузі права, а й закону, що регулює відносини учасників судового процесу, взявся я писати відповідь на ухвалу суду. В якій нагадав судді Міцнею В.Ф., що практика Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні і повинна застосовуватися національними судами.

Додавши відповідні рішення Європейського суду з прав людини я зазначив, що 45 000 грн. судового збору є невиправдано великою сумою, яка з урахуванням фінансового становища мого клієнта не може бути ним сплачена, що в свою чергу обмежує його право на доступ до правосуддя.

Поганий фінансовий стан я довів відповідними документами, серед яких довідка з місця роботи про те, що зарплата у мого клієнта аж 2 613 грн. 83 коп. Крім цього, я звернув увагу, що мій клієнт інвалід, який потребує соціального захисту і допомоги, приклавши довідку до акту МСЕК.

Однак, суддя Міцней В.Ф. захищаючи гарантовані Конституцією та законами України права мого клієнта відмовив у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати; визнав апеляційну скаргу неподаною і повернув її.

Звичайно ж, ми подали касацію. І знаєте що?

20 березня 2019 року Верховний суд задовольнив нашу заяву, зазначивши, що суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про відкриття апеляційного провадження.

Верховний суд так само відзначив, що судам слід уникати при застосуванні процесуальних норм як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть привести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.

Ухвала одіозного судді Міцнея В.Ф. скасована, а справу передано до Апеляційного суду Чернівецької області для продовження розгляду.

Всього два роки знадобилося громадянину правової Держави, щоб отримати доступ до правосуддя (а попереду ще розгляд справи). У мене все…

Нижче, хочу поділитися низкою рішень, переважно Європейського суду з прав людини, які я використовував; а також рішення Верховного суду про яке йде мова.

________________________________

1. Невиправдано великий розмір судового збору, який не враховує фінансове положення заявника, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, розцінюється як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Позиція викладена у справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії».

2. При розгляді справ Європейський суд з прав людини встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої – правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді. Для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди повинні звільняти від судового збору тих заявників, які можуть довести свій поганий фінансовий стан.

Крім того, на переконання Європейського суду з прав людини, при оцінюванні розміру судового збору слід обов’язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження. Справа «Креуз проти Польщі».

3. Розглядаючи питання законності відмови Верховного Суду Грузії від звільнення від сплати судового збору заявника (футбольного клубу), Європейський суд з прав людини відмітив, що Верховний Суд неналежним чином дослідив аргументи заявника, не вказав, чи достатньо наданих йому доказів на підтвердження фінансової неможливості сплатити судовий збір та не витребував доказів, яких, на його думку, не вистачало. Верховний Суд просто зазначив, що ніяких підстав для надання звільнення від судового збору не існувало. Справа «ФК Мретебі проти Грузії».

За таких обставин Європейський суд з прав людини назвав відмову Верховного Суду звільнити заявника від сплати судового збору, без відповідного обґрунтування «безпідставним» обмеженням права останнього на доступ до правосуддя та зазначив, що, на його переконання, відмова у звільненні була зумовлена виключно бажанням Верховного Суду поповнити державний бюджет.

Отже, з урахуванням значного збільшення ставок судового збору, питання перевірки реальної спроможності заявників сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та, безумовно, має детально перевірятися національними судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/ чи розстрочення/ відстрочення сплати судового збору. Виходячи з процитованих рішень Європейського суду з прав людини, вважаю, при розгляді таких справ національним судам слід належним чином обґрунтовувати свої рішення про задоволення чи відмову у розстроченні/ відстроченні/ зменшенні чи взагалі звільненні від сплати судового збору.

4. Простої відписки судів у вигляді «не надано доказів на підтвердження майнового стану» недостатньо.