Категорія справи № 161/4006/17: не визначено.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 31.01.2019. Оприлюднено: 01.02.2019.

Номер судового провадження: 61-31067ск18

Державний герб України

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 161/4006/17

провадження № 61-31067св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач — Товариство з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.»,

відповідач —  ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2017 року, у складі головуючого-судді Олексюка А. В.,  та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 вересня 2017 року, у складі суддів: Бовчалюк З. А., Стрільчука В. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.» (далі — ТОВ «А.В.Л.») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4,                        ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 27 листопада 2012 року між Приватним акціонерним товариством «Західінкомбанк» (далі — ПАТ «Західінкомбанк») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №2711/12-206, відповідно до умов якого ПАТ «Західінкомбанк» надав останньому кредит у розмірі 700000,00 грн для рефінансування кредитної заборгованості ОСОБА_4 згідно умов кредитного договору від 13 червня 2005 року №1306/05-612 зі сплатою 15 % річних за користування кредитними коштами, терміном користування до 27 листопада 2018 року.

Цього ж дня, з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1; договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 листопада 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області — Ариванюк Н. А., зареєстрований в реєстрі за номером 4289; договір застави, укладений між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_4, посвідчений                     27 листопада 2012 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області — Ариванюк Н. А., зареєстрований в реєстрі за номером № 4290.

07 лютого 2017 року між ПАТ «Західінкомбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОФАКТОР» (далі — ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР») було укладено договір про відступлення права вимоги № 2017-01-06-000010 та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу             ЧенцовоюН. А. та зареєстрований в реєстрі за № 503, відповідно до яких банк відступив право вимоги за кредитним договором, договором поруки, договором застави, договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя на користь ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР».

Цього ж дня між ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР» та ТОВ «А.В.Л.» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 201701-06-000010Ф 000010 та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу                ЧенцовоюН. А. та зареєстрований в реєстрі за № 504, відповідно до яких ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР» відступив право вимоги за кредитним договором, договором поруки, договором застави, договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя на користь ТОВ «А.В.Л.».

В зв’язку з невиконанням позичальником зобов’язань за вищевказаним кредитним договором, рішенням Луцького міськрайонного суду від 03 грудня 2013 року по справі № 161/16330/13-ц з позичальника та поручителя солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі             952884,22 грн. Зазначене рішення набрало законної сили, проте належним чином боржниками не виконане, а заборгованість за кредитним договором не була погашена в повному обсязі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року позичальник ОСОБА_6 помер, спадщину після його смерті прийняли відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5

На підставі вищезазначеного з урахуванням уточнень позовних вимог позивач просив суд в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 952884,22 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 27 листопада 2012 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області — Ариванюк Н. А., зареєстрований в реєстрі за № 4287, що належить ОСОБА_4, ОСОБА_5 на праві власності (як спадкоємцям позичальника за кредитним договором та іпотекодавця за договором іпотеки), шляхом надання ТОВ «А.В.Л.» права на продаж предмета іпотеки — трикімнатної квартири АДРЕСА_1 будь-якій особі-покупцеві в порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за вартістю встановленою на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, позбавити права користування, зняти з реєстраційного обліку місця проживання та виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із спірної квартири, встановити відповідачам інше місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_3; АДРЕСА_2, з наданням права вибору конкретного місця проживання відповідно Закону України«Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» й стягнути з відповідачів на його користь судові витрати по справі.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від               30 червня 2017 року в задоволені позову ТОВ «А.В.Л.» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права на продаж — відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме надання права від свого імені продати предмет іпотеки саме за рішенням суду суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку».

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 26 вересня 2017 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від               30 червня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції належним чином визначив фактичні та правові підстави позову, внаслідок чого вірно встановив, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «А.В.Л.», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, не надали належної оцінки доказам у справі та неправильно застосували норми чинного законодавства.

Так, судом помилково зроблено висновки про те, що відсутні передбачені законом підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки сторони договору іпотеки дійшли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу від імені банку у позасудовому порядку, то лише у такому порядку і може бути застосовано такий шлях звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки згідно пункту 6.5 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки проводиться на вибір іпотекодержателя за рішенням суду, виконавчим написом нотаріуса та/або згідно умовами, передбаченими розділом 7 цього договору.

Крім того, положення частини першої статті 35 Закон України «Про іпотеку» не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх прав до суду у встановленому законом порядку.

24 жовтня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі — ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

25 травня 2018 року вказана справа разом із матеріалами касаційного провадження передана до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 листопада 2012 року між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №2711/12-206, відповідно до умов якого ПАТ «Західінкомбанк» надав останньому кредит у розмірі 700000,00 грн, для рефінансування кредитної заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором №1306/05-612 від                13 червня 2005 року зі сплатою 15 % річних за користування кредитними коштами. Термін користування кредитними коштами встановлювався до              27 листопада 2018 року, включно, а в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником, тобто ОСОБА_6, будь-якої з умов даного договору — до першої письмової вимоги кредитора.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором            27 листопада 2012 року між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с. 35-42).

Крім того, між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_6 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 листопада 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області — АриванюкН. А., зареєстрований в реєстрі за номером 4289.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 03 грудня 2013 року, яке набрало законної сили по справі № 161/16330/13-ц, за позовом ПАТ «Західінкомбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 952884,22 грн.

Вищезазначене рішення боржниками не виконане, заборгованість за кредитними договорами повністю погашена не була.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року позичальник ОСОБА_6 помер.

Після смерті позичальника банком на адресу Першої Луцької державної нотаріальної контори направлено вимогу (претензію) про обов’язок спадкодавця від 01 березня 2016 року за вих. № 303-19 для доведення її змісту до відома спадкоємців, які прийняли спадщину та/або виконавця заповіту померлого позичальника з відповідними додатками про наявність претензії банку до спадкоємців померлого позичальника.

21 березня 2016 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ХодачинськимР. О. направлено відповідь на вимогу (претензію) кредитора № 36/02-14, за змістом якої банк повідомлено про заведену спадкову справу за № 5/2016, про включення претензії до спадкоємців до спадкової маси (зареєстрована у Книзі обліку та реєстрації спадкових справ від 18 березня 2016 року № 12) та про доведення змісту такої вимоги до спадкоємців померлого позичальника.

Спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняли ОСОБА_4 та         ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 07 грудня 2016 року № 1088 та № 1089, виданими приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ходачинським Р. О.

07 лютого 2017 року між ПАТ «Західінкомбанк» та ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР» було укладено договір про відступлення права вимоги № 2017-01-06-000010 та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором застави від 07 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ченцовою Н. А. та зареєстрований в реєстрі за № 503, відповідно до яких банк відступив право вимоги за кредитним договором, договором поруки, договором застави, договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя на користь ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР».

07 лютого 2017 року між ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР» та ТОВ «А.В.Л.» було укладено договір про відступлення права вимоги № 201701-06-000010Ф 000010 та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором застави від 07 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ченцовою Н. А. та зареєстрований в реєстрі за № 504, згідно якими ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР» відступив право вимоги за кредитним договором, договором поруки, договором застави, договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя на користь ТОВ «А.В.Л.».

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що згідно статті 514 ЦК України до ТОВ «А.В.Л.», як нового кредитора перейшли усі права первісного кредитора за кредитним договором від 27 листопада             2012 року та договорами забезпечення, зокрема право вимоги виконання взятих за договором зобов’язань у повному обсязі.

Пунктом 6.2 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем умов встановлених цим договором та/або порушень будь-якої з умов кредитного договору та доданих до нього угод/договорів, іпотекодержатель має право: вимагати дострокового виконання зобов’язання, передбаченого кредитним договором та додатковими до нього угодами/договорами, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки.

Розділ 7 договору іпотеки передбачає позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 7.1.1. іпотекодавець зобов’язаний, на письмову вимогу іпотекодержателя, протягом 30 днів (з дня отримання вимоги), реалізувати передане в іпотеку майно, при умові обов’язкового письмового погодження з іпотекодержателем договору купівлі-продажу. При цьому іпотекодавець в обов’язковому порядку зобов’язаний кошти від реалізації предмету іпотеки направити в погашення боргу за кредитним договором і додатковими до нього договорами, або здійснити погашення заборгованості згідно кредитного договору іншим способом, який передбачений чинним законодавством України. У випадку, якщо реалізація предмета іпотеки іпотекодавцем, не відбулась протягом 30 днів, після надходження письмової вимоги іпотекодержателя, іпотекодавець здійснює реалізацію предмета іпотеки покупцеві, визначеному іпотекодержателем протягом 10 днів з моменту отримання іпотекодавцем повідомлення від іпотекодержателя про покупця, визначеного іпотекодержателем.

У випадку, якщо реалізація предмету іпотеки не відбулася в порядку визначеному пунктом 7.1.1 даного договору іпотекодавець погоджується з тим, що іпотекодержатель має право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому іпотекодержатель зобов’язаний не менше як за 30 днів до укладання договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Протягом 30 днів з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав та вимог (пункт 7.1.3.).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов’язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «А.В.Л.», керуючись Законом України «Про іпотеку», просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права на продаж предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі.

Установлено, що згідно з умовами договору іпотеки, укладеного між сторонами, звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 6.5 іпотечного договору).

Іпотечний договір містить застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову банку, оскількизвернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу відповідно до умов договору, статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодоюсторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу — це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановили самостійно у договорі.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не взято до уваги, що умовами іпотечного договору передбачено право вибору іпотекотержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки: за рішенням суду, за виконавчим написом нотаріуса або самостійно за умовами договору, й позивач скористався своїм правом вибору і звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу є необґрунтованими, оскільки суди надали належну правову оцінку вказаним доводам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки умовами договору не передбачена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права на продажна підставі судового рішення.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.», залишити без задоволення.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від                     30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від                26 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов   А. С. Олійник   Г. І. Усик